Зеленський перелічив країни, що не хочуть бачити нас у НАТО: серед них США

Вступ України до НАТО наразі не підтримують чотири держави, зокрема і США. Противники долучення до Північноатлантичного альянсу роблять це з різних причин. Усі ці країни давно відомі громадянам, особливої новизни чи великого секрету тут немає. 

Противників вступу України до НАТО перелічив український президент Володимир Зеленський під час спільного брифінгу з британським прем’єром Кіром Стармером, який відвідує Київ з офіційним візитом. Серед тих країн, які з різних причин противляться вступу України до НАТО присутні:

  • США,
  • Німеччина,
  • Угорщина,
  • Словаччина.

Президент відзначив, що країни виступають проти вступу України у НАТО з різних причин. Утім, особливого секрету у цьому немає.

“Це відкрита розмова. І мені здається, тут немає секретів, що це чотири країни, які з різних своїх причин поки що не бачили Україну в НАТО”, – додав він.

Як повідомляло Politico, саме вступ України до НАТО може стати найкращою пропозицією для забезпечення тривалого миру в Східній Європі. Членство України стане надійним стримуючим фактором від майбутньої російської агресії і забезпечить справедливий розподіл тягаря серед членів Альянсу.

І навіть якщо післявоєнне врегулювання залишить частину української території під фактичним контролем Росії, все одно є відповідальний і реалістичний шлях до вступу України в НАТО. Для цього потрібно виконати три ключові кроки:

  • У рамках мирного врегулювання уряд України повинен формально заявити про зобов’язання не використовувати силу для повернення окупованих територій і зосередитися на довгостроковій дипломатичній стратегії. Це не повинно викликати проблем, адже Зеленський вже натякав на таку можливість. Зобов’язання можуть бути створені за зразком декларації Західної Німеччини 1954 року перед вступом до НАТО, де йшлося про відмову від застосування сили для об’єднання країни чи зміни кордонів.
  • Усі міжнародно визнані території України, включно з тимчасово окупованими Росією, мають бути запрошені до НАТО. Проте гарантії безпеки за статтею 5 мають поширюватися лише на території, що знаходяться поза контролем Росії.
  • Альянс має внести зміни до статті 6, щоб виключити окуповані території України з-під дії статті 5. Це може бути зроблено під час процесу ратифікації приєднання України, і є прецеденти для таких змін: наприклад, зміни до статті 6 були внесені перед вступом Греції та Туреччини у 1951 році, а також після здобуття Алжиром незалежності в 1963 році.

Деякі можуть стверджувати, що країни не можуть вступати до НАТО, поки не буде вирішено всі територіальні суперечки. Проте це поширене хибне уявлення, засноване на неправильному розумінні документа “Дослідження розширення НАТО” 1995 року. Документ зазначає, що держави з етнічними чи територіальними суперечками повинні вирішувати їх мирним шляхом відповідно до принципів ОБСЄ. Розв’язання таких суперечок є “фактором”, а не “вирішальним фактором” для ухвалення рішення про запрошення до Альянсу.

 

Вступ України до НАТО

Раніше постпред України в ООН Андрій Мельник в інтерв’ю Berliner Morgenpost заявив, що вступ до НАТО для України не є пріоритетним завданням на даному етапі. Куди важливіше для Києва укласти угоди про надійні гарантії безпеки з країнами Євросоюзу та НАТО.

Українці, за його словами, прагнуть до стійкого миру, тому розглядають як двосторонні, так і багатосторонні домовленості. Ключовим при цьому залишається те, щоб не допустити повторення Будапештського меморандуму 1994 року – документу, який жодним чином не захистив Україну від агресії РФ. 

Загалом, Україна підписала вже низку двосторонніх безпекових угод з Великою Британією, Німеччиною, Францією, Данією, Канадою, Італією, Нідерландами, Фінляндією, Латвією, Іспанією, Бельгією, Португалією, Швецією, Ісландією, Норвегією, Японією, США, ЄС, Естонією, Литвою, Польщею, Люксембургом та Румунією.

13 червня президент США Джо Байден та президент України Володимир Зеленський також підписали 10-річну двосторонню угоду про безпеку, спрямовану на посилення захисту України від російських загарбників. 



Джерело