Містечко “Kief” розташоване серед безкінечних прерій Північної Дакоти, аграрного штату на Півночі США, відомого, як “житниця Америки”. Воно є справжнім містом – але лише за документами: так спрацювала реформа 1967 року, коли штат прийняв законодавство, що скасувало назви, що існували тоді на позначення сіл та селищ. Інформатор довідався, чим живе місто-тезка Києва, і чому воно від самого початку було приречене на повільне вмирання.
Kief, not Kyiv
На початку ХХ століття це було досить розвинуте місто з школами й кількома церквами. Тоді до США та Канади рушила чергова, вже третя, хвиля міграції зі Східної Європи, і етнічні українці воліли селитися у сільськогосподарських штатах, де були вільні землі. Цікаво, що, за словами місцевих, українською чи російською тут спілкувалася переважна більшість людей ще у 1960-х роках.
Назву “Kief” містечко, згідно з Вікіпедією, отримало від української столиці, звідки походила більшість із його мешканців. А дивний правопис пояснюється просто: перші поселенці, Антон та Крістіна Бакови, приїхали сюди 1908 року, ще за часів Російської імперії, коли “Кієф” було традиційним правописом для назви міста англійською. Тоді тут заснували поштове відділення, 1916 року – тут постало село, і 1920 року воно досягло піку свого розвитку – мало понад три сотні мешканців.
Більшість дорослих “кієфлян” англійської не знали. Її викладали у місцевих школах – а їх у Києві, якщо називати містечко згідно сучасного правопису – було аж дві. Окрім звичайної програми, там викладали ще й німецьку, і російську мови. Для Америки саме наявність шкіл, а ще – локальних бізнесів (автомобільної заправки, ресторану чи принаймні бару, магазину) є ознакою розвитку містечка.
“Тут жили Іщенки, а там – Карпенки”
У випадку з Києвом прогрес забезпечувала близькість до залізниці: тут розташовувалася станція, де паротяги могли поповнити запаси води й палива. Втім, ще напередодні Другої світової старенькі локомотиви почали замінювати на сучасні потяги, і молодь почала виїжджати з міста. У 1959 році закрили спочатку одну школу, за кілька років – іншу. З містечка почали мігрувати й бізнеси: закрили АЗС, церкви.
Нині у місті працює лише одна, греко-католицька – і лише у неділю, коли до Києва приїздить священник з міста Майнот, біля якого розташоване містечко. Останньою, вже у 2010-х, закрилася продовольча крамниця – тут можна було придбати овочі чи пиво, а ще робили піццу. Тепер найближча крамниця у 80 кілометрах звідси: їздити туди кожного дня – затратно.
Станом на 2020 рік у Києві мешкало лише семеро людей. Деякі з них досі мають українські прізвища – втім, вони загалом знають небагато про своїх предків та їхню батьківщину. Так, Одрі Волошенко, з якою поспілкувалася кореспондентка Voice of America 2020 року, розповіла, що її мати приїхала з Німеччини, а батько – “з Росії, ну, чи України”. А на вулиці, де вона мешкала ще у дитинстві, жили самі українські родини.
“Іщенки, Шевченки, Карпенки. А от тут – Волошенки”, – згадує Одрі Волошенко.
Київ вже вважають “містечком-привидом”, втім, місцеві так не вважають. Так, кажуть, у місті немає ані заправної станції, ані бару. Але дух міста залишається, доки живі його мешканці – нащадки тих, хто колись назавжди покинув величне місто у Східній Європі, аби поселитися серед прерій та ферм.
Як виглядає справжній будинок з привидами у Києві, та що не так із Пейзажкою
Нагадаємо, Інформатор робив репортаж із парку Нивки – це одна найбільш недооцінених і цікавих з точки зору ландшафту відпочинкових зон Києва. Нині він дещо занедбаний. Сказати, що парк “жахливий”, не можна, але й назвати доглянутим не дозволяють дірки у асфальті (а подекуди його відсутність) на пішохідних доріжках, густий підлісок, відсутність газону та наявність колоритних “заброшок” у самому серці. І – так: якщо у Києві і є будинок з привидами, то він розташований саме вглибині парку Нивки.
Також ми розповідали про Пейзажну влею та її “заповідник поп-арту”, що опинився в небезпеці. Мозаїчні скульптури руйнуються від часу та погодних умов, і, м’яко кажучи, потребують реставрації. Деякі з них вже втратили привабливий вигляд, а інші і зовсім виглядають жалюгідно. Від більшості відпали цілі шматки мозаїки, а в деяких з-під споду вже видно арматуру та конструктивні елементи.
