А може всі загрози уявні? Росіяни не змушують нас відступати на Донбасі. Це розігрується договорняк. Україна веде таємні переговори з Росією в Катарі про те, щоб обмежити взаємні удари по енергетиці. Це перший крок до мирних переговорів, що розпочнуться одразу, як Трамп виграє вибори. Здається, Зеленський теж готується до виборів. Політолог Олег Постернак, який добре комунікує із депутатами Слуги народу, поділився, що політики вже знайшли добрий привід для зміни законодавства щодо заборони голосування у воєнний час. Все свідчить: війна скоро закінчиться, лише дурні того ще не зрозуміли. Інформатор аналізує головні події середи, 30 жовтня.
Можливо й хотілося б комусь у все це вірити. Але не віриться.
Курахове можуть здати без бою
Військові експерти 30 жовтня заговорили про те, що Курахове можливо здадуть без бою. Таку думку висловлює зокрема поважний оглядач Костянтин Машовець.
“Думаю, найближчим часом ЗСУ відійдуть повністю з північного берега Курахівського водосховища… і ще дуже велике питання – чи оборонятимуть вони саме Курахове. Принаймні, ключовий вузол оборони, який дозволяв ще більш-менш утримувати територію на північ від водосховища (Гірник), ЗСУ здали менш ніж через тиждень, з того моменту, як супротивник узяв Українку і прорвався до Цукуриного”, – вважає Машовець.
Те, що відбувається зараз на Донбасі, військовослужбовці та експерти часто називають катастрофою. Часто розповідають про якусь непереможну тактику росіян. Та додають про їхнє просування, що пришвидшилося попри прогнози всіх експертів хором, що воно має уповільнитися.
Проблеми почалися ще місяць тому, коли впав Вугледар. Це викликало ланцюгову реакцію: просування ворога на Богоявленку, спроби пробиття фронту в Катеринівці, гіркий прорив РФ в Шахтарському. Військові експерти ще тоді вказували на те, що все виглядає так, ніби Донбас намагаються здати росіянам без бою.
Наслідки цього прориву ми зрозуміємо після певного проміжку часу. Зараз росіяни зокрема через цей прорив починають обходити Курахове з заходу”, – пояснює український журналіст Василь Пехньо.
Може саме це й відбувається? Скептики кажуть, що справа в іншому. Особовий склад виснажений, управління на дуже низькому рівні. У надрах ЗСУ визріває незадоволення ситуацією та командуванням. Саме про це нещодавно висловився генерал Марченко, відомий тим, що у 2022 році він організував оборону Миколаєва.
Якщо командування винне, його треба змінювати. В Зеленського тут завжди було просто. Але влада не робить різких рухів. Джерела Інформатора пояснюють: в Офісі президента незадоволені Сирським, але звільнити його наразі неможливо. Стан справ ще погіршиться, якщо головкома замінити, коли наступальні дії росіян досягли максимуму.
Таємні переговори з Росією
Новина зовсім з іншої царини – Україна та РФ відновили переговори щодо припинення ударів по енергетичній інфраструктурі один одного. Про це повідомило поважне видання Financial Times – як ведеться, із посиланням на джерела.
За даними джерел FT, Київ та Москва відновили переговори про припинення ударів по енергооб’єктах, що були зірвані у серпні цього року через вторгнення ЗСУ у Курську область. У якості посередника цієї дискусії виступив Катар. Перші кроки у цьому напрямку зроблені.
“Існують дуже ранні розмови про потенційне відновлення чогось. Зараз йдуть розмови про енергетичні об’єкти”, – йдеться у повідомленні.
Можливо енергетичну безпеку обмінюють на Донбас? В це прямо хочеться вірити тим, хто не в ЗСУ. Бо перспектива провести зиму зі світлом – вона сама по собі зігріває.
Як і зовсім інша перспектива: можливі вибори. Є декілька причин, чому тема виборів хвилює:
- Є чимало незадоволених діями влади. Попри стабільно високий рейтинг Зеленського, кількість його прихильників та критиків наразі майже зрівнялася.
- Вибори самі по собі в Україні завжди були драйвером економіки. В переносному сенсі вибори є засобом роздачі грошей населенню: через роботу агітаторами, політичну рекламу, навіть банальний підкуп в людей накопичувалися гроші, вони витрачали їх – торгівля оживала, економіка зростала.
- Владі завжди потрібно оновлення. Це без прив’язки до Зеленського чи Єрмака. Просто так влаштований світ: ті, хто залишаються при владі надто довго, неухильно перетворюються на путіних. Влада псує людей, тож владу треба міняти.
- Навіть вибори під час війни є сподіванням на скорий мир.
Тож схоже сподівання справджуються. Принаймні політтехнолог Олег Постернак вважає, що влада зараз опікується станом справ у громадах, які за різних причин залишилися без керівників. Хтось пішов на фронт, когось посадили, хтось утік за кордон… Тобто мова нібито про точкові перевибори.
Але для того, щоб вони відбулися, навіть точково, треба змінювати законодавство щодо виборів під час воєнного стану. Це своєю чергою відкриває перспективу до виборів загальнонаціональних. Можливо, пізніше, у 2025 році – але без необхідності виносити на обговорення цю тематику та змінювати законодавство.
Відзначається, що це може бути цікавим для Зеленського. Бо насправді саме Зеленський є єдиним ймовірним переможцем майбутніх виборів. Альтернатив йому нема.
Проте час його спливає через зростаючий антирейтинг. Ще пів року – рік і довіра може знизитися на довоєнний рівень. А до війни довіра до Зеленського була вкрай низькою, особливо у порівнянні з нинішньою.
План перемоги теж договорняк?
Тепер ще один кут зору: кордони 1991 року. Це найголовніший момент у заявах Зеленського. Про це Єрмак повторив під час зустрічі із радником з національної безпеки президента США Джейком Салліваном. У візит до США Єрмак вирушив, коли Зеленський поїхав до Ісландії.
Попри значну відстань між президентом та шефом його офісу, їх заяви та відповіді у цьому питанні відрізнялись. Сторонньому спостерігачу це може видаватися дивним на тлі ймовірної перемоги Трампа, який обіцяє подарувати українські території Путіну та «зупинити війну».
Це звісно ж, якщо на зовнішньополітичній арені України теж не грає договорняк. Частиною того договорняка може бути навіть план перемоги Зеленського. Бо саме відмова Заходу його підтримати є добрим приводом сказати: пора домовлятися.
Тож можливо нам лише здається, що навколо велика напруга? Навпаки, ми на передодні мирних переговорів, завершення війни, хай навіть із втратою територій та виборів…
Здоровий глузд проти
У всій цій конспірологічній геометрії із кутами не враховано найважливіше: позицію Путіна. Адже саме Путін почав війну. Незрозуміло, чому він має її зупиняти саме зараз, коли фронт обвалився, а Україна можливо втрачає частину міжнародної підтримки. Нащо зупинятися, коли можна дотиснути?
Дуже цікаво висловився з приводу мирних переговорів заступник командира Третьої штурмової Максим Жорін:
“Не розумію, звідки у людей зʼявилось враження, що Росія цього хоче. Хоч і з дуже великими втратами, абсолютно не такими темпами, як планувалось – та все ж потроху (росіяни) просуваються. Навіщо їм тоді нас слухати взагалі?” – задає питання Жорін.
Так, в Україні є поширеною думка щодо небажання української влади завершувати війну. Навряд чи вона виникла сама по собі. Скоріше цю думку вклала в голови російська пропаганда, що ховається під прізвищами експертів, політологів чи блогерів.
Через призму пропаганди навіть обґрунтована та зважена заява експрезидента Кучми щодо причин війни може інтерпретуватися неправильно. Кучма, який вперше за довгий час дав інтерв’ю журналістам, розповів, що Путін мав м’який план щодо розколу України та пов’язував його з Медведчуком. Коли Зеленський «хлопнув» Медведчука із його подільниками, продажними журналістами та сумнівним бізнесом, Путін зрозумів, що м’якою силою в Україні він вже нічого не доб’ється та почав готуватися до війни. Висновок, що це саме через дії Зеленського почалася війна буде принаймні наївним.
Українці наївні? Навряд чи вони більше наївні, ніж європейські політики, частина з яких теж чомусь вирішила, що Путін готовий до мирних переговорів. Та сперечається на цю тему.
Свіжий приклад наївного європейського політика – пан Вучич, президент Сербії. Вучич зідзвонився із Путіним, перший раз за 2,5 роки. Звісно ж мова зайшла про мирні переговори.
“Спробуйте укласти перемир’я. Це може стати першим кроком до довготривалого миру”, – сказав президент Сербії правителю Росії. Та одразу додав, що Путін «не був зацікавлений».
А ось що сказав 30 жовтня радник голови ОП Михайло Подоляк щодо нібито переговорів за посередництва Катару щодо енергетичної безпеки:
“Як завжди, коли ми читаємо десь в західних медіа, що ті чи інші процеси відбуваються, для мене завжди незрозуміло, а на підставі якої логіки вони про це говорять? Тобто чому Росія має відмовитися від типу війни, яку вона веде, якщо вона не вміє по-іншому воювати?”
Звісно, зараз навіть журналісти та аналітики недостатньо обізнані щодо існуючого стану справ. Стан війни, державні таємниці та зовнішньополітичні ігри тому дуже сприяють. Тож все впирається у питання – кому вірити: Подоляку чи поважному виданню Financial Times та його анонімним джерелам?
Ось тут я вірю Подоляку. Не тому, що симпатизую йому. Просто конкретно у цьому питанні аргументи Подоляка відповідають здоровому глузду.
У важкі часи правда має особливу цінність. Навіть, якщо правда ця гірка.
