ПриватБанк пред’явив жінці заборгованість на суму 20 933 гривень. Проте вона не визнає кредит та відмовляється робити платежі. Про це йдеться у рішенні Подільського районного суду Полтави, що було опубліковане 18 червня 2025 року.
Жінка звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг та підписала заяву № б/н від 04.04.2006 року, на основі якої отримала кредит у сумі 8 тисяч гривень у вигляді кредитного ліміту на картку. Вона не виконала свої зобов’язання в повному обсязі, внаслідок чого виникла заборгованість, яка на 20.08.2018 року склала 20 993 гривень, з яких: 9 239 гривень — основний борг; 3 159 гривень — нараховані відсотки за користування кредитом; 7 118 гривень — пеня; а також штрафи згідно з пунктом 2.1.1.7.6 Умов і правил надання банківських послуг: 500 гривень — штраф (фіксована частина); 975 гривень — штраф (відсоткова частина).
На судовому засіданні жінка просила відмовити у задоволенні позову через їх недоведеність та необґрунтованість, зазначивши, що, окрім заявки від 04.04.2006 року, де вказано розмір відсотків 36% річних, інших умов, заяв та тарифів не підписувала. Банк не надав суду документи з її підписом, оригінал заяви-анкети від 04.04.2006 року, на основі якої була нарахована заборгованість, не був наданий. Вона також вказала, що розрахунок, наданий банком, є неправильним, оскільки в заяві-анкеті, яку вона підписала, відсутні умови щодо підвищення відсотків, штрафів і пені, а розрахунок не підкріплений первинними банківськими документами. Відповідачка підтвердила, що отримала банківську картку 04.04.2006 року, інших карток вона не отримувала. Вона також просить застосувати строки позовної давності до цих правовідносин. Свої пояснення виклала також у письмовому вигляді.
Яким було рішення суду?
Суд відмовив ПриватБанку в задоволенні позову, оскільки внесених жінкою коштів на картку, видану банком, більше, ніж використаних.
“Позивачем не надано належних та допустимих доказів досягнення між позивачем та відповідачкою згоди з усіх важливих умов кредитного договору, зокрема щодо розміру та порядку сплати відсотків за користування ним, а також порядку і розміру нарахування пені та штрафів. Підписання лише однієї заяви з відміткою про ознайомлення з умовами і правилами кредитування, тарифами банку, які не підписані нею, не може розглядатись як частина кредитного договору, укладеного між сторонами 04.04.2006 року через підписання заяви-анкети або як укладення договору приєднання за ст. 634 Цивільного кодексу України. Таким чином, немає підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка зазначена в формі сплати відсотків за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пеня, штрафів) за порушення строків виконання договірних зобов’язань. Суд вважає правильною відмову у частині стягнення заборгованості за відсотками за кредитом, пені та штрафам, оскільки позивач не надав належних і допустимих доказів того, що кредитний договір із клієнткою було укладено на цих умовах, тому розрахунок відсотків, пені та штрафних санкцій не може бути врахований як доказ існування розміру такої заборгованості. Щодо стягнення основного боргу, який на момент подання позову становив 9 239 гривень, а наразі становить 2 548 гривень, із урахуванням інфляційних витрат та 3% річних, нарахованих позивачем відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, 7 079 гривень, суд зазначає наступне: відповідно до банківської виписки, відповідачка використала з картки кредитні кошти на загальну суму 48 077 гривень шляхом зняття готівки та оплати купівель. Водночас вона поповнила картку через термінал самообслуговування та в банківському відділенні на загальну суму 18 936 гривень, у результаті чого загальна сума надходжень на картку становила 70 851 гривню. Також у червні та жовтні 2024 року на картку надійшли поповнення на загальну суму 10 418 гривень, які, відповідно до слів відповідачки, були стягнуті з неї у порядку примусового виконання заочного рішення суду. Таким чином, оскільки внесених відповідачкою коштів на картку, видану банком, більше, ніж використаних, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачки основного боргу, визнавши їх необґрунтованими”, – наголосив суд.
