Відомий телеведучий, Лідія Таран, наприкінці зими, разом із донькою Василиною, перебралася до Франції, де живуть і до сьогодні. Лідія працює у якості кореспондентки для однієї з українських інформаційних агенцій, тоді як її донька цього літа стала студенткою інституту політичних досліджень в Європі. Вона поділилася своїми думками про те, чому не планує повертатись до Києва та які труднощі виникають під час адаптації у Франції, в інтерв’ю OBOZ.UA.
Невпевненість у житлі
Лідія стикається з основною проблемою – її квартира розташована поблизу метро “Лук’янівська”, району Києва, що найчастіше піддається російським обстрілам. Тому її ставлення до житла істотно змінилося – воно вже не асоціюється з домашнім затишком. Водночас донька Василина продовжує відвідувати мітинги у Києві.
“Коли думаю про свою квартиру, пригадую шеврон, що “блукав” мережею: “Лук’янівка – все, що не в нас, повз нас”. І коли дізнаюсь, що знову є новини про обстріли в моєму районі, перша думка: “Знову міняти вікна?”. Для мене квартира сьогодні не є комфортним місцем. Я, насамперед, думаю про сусідів: тих, хто виїхав, і тих, хто залишився. На жаль, житло нині абсолютно не асоціюється з безпекою – так само як і для багатьох інших українців. Чи варто змінювати район? Можливо, купити іншу квартиру?” – зазначила Лідія Таран.
Телеведуча сподівається повернутись до Києва та пожити у своїй квартирі, яку вона відремонтувала перед початком повномасштабного вторгнення. Однак розуміє, що деякі речі можуть потребувати заміни, не кажучи вже про вікна, що можуть бути пошкоджені в результаті атак.
“Я тільки завершила ремонт перед самим вторгненням. Хочу все-таки мати можливість там жити. Чи два роки наполегливої праці, щоб потім з’їхати й ніколи не повернутись? Ні, я проти такого сценарію. Проте є нюанс: ми обладнали Василині кімнату для підлітка – а цей етап її життя вже минув.
Вона наразі в Києві, до речі. Переживає свою революцію. Відвідує мітинги з пластунами та пише всі свої повідомлення французькою мовою, щоб і у Франції показати свою позицію,” – додала Лідія Таран.
Пристрасть до поїздів і віддаленої роботи
Адаптація в новій країні, особливо після 40, може бути складною. Лідія відчула на собі це, але за три з половиною роки змогла зайнятися новими звичками.
“Мені дуже подобаються французькі потяги – я часто подорожую по роботі, тому залізниця стала моїм другим офісом. Я насолоджуюсь комфортом: в поїзді я працюю, пишу статті та завантажую матеріали на сайт. І, до речі, на багатьох вокзалах грають на піаніно, це створює особливу атмосферу. В цілому, мені близький стиль французького життя.
Але поки не маю можливості жити в такому розміреному ритмі зі строго визначеним обіднім часом. Коли під час навчання проходила практику в комунікаційному відділі мерії, помітила, що багато людей працюють з дому, а в офісі досить часто буває порожньо. У нас поки таке уявити важко,” – говорить Лідія.
Звичайно, є моменти, до яких важко звикнути, і це на рівні ментальності. Виявляється, що у Франції існує велика бюрократія. Якщо в Україні дещо можна вирішити особисто, то тут це неможливо, йдеться не лише про особисті потреби, а й про робочі запити.
“Є аспекти, які мені було важче прийняти. Наприклад, як працюють офіційні установи – зовсім не так, як в Україні. Навіть якщо ти когось знаєш особисто, ти зобов’язаний написати офіційний запит, щоб отримати відповідь. Це частина культури ділового листування, з якою не обійтися. Проте трапляються приємні винятки, коли вдається домовитися безпосередньо.
Хоча процедурність тут є нормою. Але я вже змирилася з цим. І навіть певною мірою мені цікаво спостерігати, як ця система працює – повільно, по-іншому,” – резюмувала колишня телеведуча.
