Ощадбанк не виконав вчасно рішення про повернення чоловіку 63 500 гривень, які були викрадені з його рахунку. У зв’язку з цим, позивач вимагає стягнути пеню у розмірі 1 905 гривень за кожен день прострочення, що за 789 днів становить 1 503 045 гривень. Ця інформація зафіксована в рішенні Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, опублікованому 31 жовтня 2025 року.
Між чоловіком та АТ «Державний ощадний банк України» був укладений договір про відкриття пенсійного карткового рахунку 17 вересня 2007 року. 12 червня 2023 року з його рахунку без його ведома було списано 63 500 гривень. Після виявлення факту зняття банківських коштів, картка була заблокована, було подано заяву до банку для повернення коштів та звернення до правоохоронних органів, внаслідок чого було відкрито кримінальне провадження. Незважаючи на численні звернення, банк відмовився повернути кошти, порушивши умови укладеного договору та статтю 86 Закону України «Про платіжні послуги», що зобов’язує надавача платіжних послуг компенсувати шкоду, спричинену неналежним виконанням платіжних операцій. Постановою Верховного Суду від 9 липня 2025 року у справі №489/4939/23 позов було задоволено, і з АТ «Ощадбанк» на користь позивача була стягнута сума 63 500 гривень. Проте банк виконав це рішення лише 11 серпня 2025 року, тобто через 789 днів після виникнення зобов’язання. Отже, позивач вважає, що банк просрочив виконання зобов’язання у встановлений законом термін. На відносини між стороною поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», адже банківські послуги є фінансовими, а позивач виступає споживачем. Згідно з частиною п’ятою статті 10 цього Закону, у разі прострочення надання послуги виконавець зобов’язаний сплатити пеню у розмірі 3% вартості послуги за кожен день прострочення. Виходячи з цього, він стверджує, що банк, порушивши зобов’язання по поверненню коштів, повинен сплатити пеню в розмірі 1 905 гривень за кожен день прострочення, що за 789 днів становить 1 503 045 гривень.
3 жовтня 2025 року банк подав відклик на позов, в якому просить відмовити у задоволенні вимог у повному обсязі. Банк аргументує, що своєчасно (невідкладно) виконав рішення суду і сплатив позивачу зазначену постановою Верховного Суду від 9 липня 2025 року суму 63 500 гривень. Банк стверджує, що обов’язок зі сплати коштів виник лише після набрання законної сили постановою Суду, тобто з 11 серпня 2025 року. До моменту ухвалення остаточного рішення судом касаційної інстанції у банку не існувало обов’язку зі сплати спірної суми, отже прострочення виконання зобов’язання не відбулося. Також банк посилається на правові висновки Верховного Суду, що підтверджують, що прострочення боржника можливе лише після судового рішення або укладеного договору. Банк надав платіжні документи, які підтверджують, що 11 серпня 2025 року сума 63 500 гривень була перерахована на рахунок клієнта, що, на думку банку, спростовує заяви про несвоєчасність виконання рішення. Щодо вимоги про стягнення 3% щоденної пені на основі частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», банк заявляє, що така пеня застосовується тільки у випадку порушення договірних умов. У даному випадку спір виник із договору банківського рахунку, який регулюється спеціальним законом «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», тому Закон «Про захист прав споживачів» не може бути застосований. Крім того, як зазначено у ряді постанов Верховного Суду, базою для нарахування пені є вартість послуги (наприклад, комісія банку), а не вся сума коштів клієнта. Таким чином, навіть у разі застосування цієї норми, пеня могла б розраховуватись лише від суми 650 гривень комісії, а не від 63 500 гривень. У відклику також йдеться про те, що клієнт пропустив строки позовної давності, оскільки для вимог про стягнення неустойки (пені) встановлено однорічний строк (ч. 2 ст. 258 ЦК України). Банк підкреслює, що вимога про стягнення пені в розмірі 1 503 045 гривень є непропорційною, завищеною та суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності, закладеним у законодавстві.
Розгляд справи
Суд з’ясував, що постановою Верховного Суду від 9 липня 2025 року було стягнуто з АТ «Державний ощадний банк України» на користь чоловіка 63 500 гривень. Встановлено, що під час телефонної розмови із контакт-центром банку, чоловік повідомив представнику, що перед отриманням SMS-повідомлень про зняття коштів спілкувався з невідомою особою та надав їй останні чотири цифри своєї картки. На запитання працівника, чи був дзвінок із кодом для зміни персональних даних, відповів ствердно. Після цього представник банку попередив клієнта, що надана ним інформація була достатня для доступу до рахунку. Також згідно з витягом із Єдиного реєстру досудових розслідувань, поліція розглядає кримінальне провадження за його заявою від 13 червня 2023 року. У цій заяві зазначається, що 12 червня 2023 року невідома особа викрала з карткового рахунку позивача 63 500 гривень шляхом трьох транзакцій, переказавши кошти на рахунок іншої особи у банку, чим заподіяла йому матеріальні збитки.
Яким було рішення суду?
Суд відмовив позивачу в задоволенні позову. На думку Верховного Суду, дії АТ «Державний ощадний банк України» не містили порушення виконання грошового зобов’язання.
“Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що факт списання коштів або проведення банківської операції не свідчить автоматично про наявність заборгованості чи порушення з боку банку. Зокрема, у справі позивача № 489/4939/23 Верховний Суд зазначив, що сам факт некоректного введення вихідних даних для проведення операції не доводить вини споживача або банку. В матеріалах справи вказується, що обов’язок повернення коштів та сплати судових витрат виник у банку на підставі постанови Верховного Суду від 09.07.2025 року, якою було задоволено його позов. Банк виконав судове рішення, що підтверджується відповідними платіжними документами. Матеріали справи показують, що постановою Верховного Суду від 09.07.2025 року було задоволено касаційну скаргу позивача та скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанції, ухвалено нове рішення про стягнення з АТ «Державний ощадний банк України» на його користь 63 500 гривень. Водночас суди не встановили вини банку або його працівників у проведенні спірної транзакції та не визнали порушення умов договору. Тому сплата цієї суми відбувалась на підставі постанови Верховного Суду, а не від невиконання грошового зобов’язання. Нарахування пені або інших штрафних санкцій у цьому випадку є безпідставним, оскільки не встановлено порушення умов договору, натомість підтверджено виконання рішення Верховного Суду. Суд констатує недостатність доказів для задоволення вимог позивача; останній не зміг довести факти, зазначені в позовній заяві. Переглянувши фактичні обставини справи і проаналізувавши документи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову через його необґрунтованість”, – підкреслив суд.
