Відчувається дежа-вю: на Заході все частіше кажуть, що війна завершується та почалися мирні переговори. Офіційно влада України все спростовує: повторює про боротьбу до кордонів 1991 року і скаржиться на ІПСО. Спростовують і переговори у Катарі – майже на рівні заяв Володимира Зеленського у Будапешті, коли він казав, що нам потрібна підтримка не з переговорами, а зі зброєю. Майже подібне відбувалося перед початком великої війни, тільки навпаки.
Тоді з Заходу надходили сигнали, що повномасштабне вторгнення ось-ось почнется, а Зеленський казав про пікніки на травневі свята. Дежа-вю саме у тому. Виникає питання: чому Банкова та західні журналісти знов почали робити діаметрально протилежні заяви? В Інформатора є три версії.
Версія 1. Зеленський боїться заколоту і втрати влади
Зеленський відкидає усі заяви про швидке завершення війни, особливо по лінії фронту. Можливо це через загрозу заколоту військових, що прогнозував Forbes. Журналіст Мелік Кайлан писав, що територіальні поступки можуть призвести до державного перевороту.
Насправді більш ймовірнішим видається заколот не військових, а тилових силовиків: якась група серед них вочевидь має надприбутки через корупційні схеми щодо питань виїзду за кордон та мобілізації. Уяву про обсяги цих тіньових прибутків можна скласти через чисельні справи МСЕК – це справді космічні гроші.
Також часто ведуться розмови про майже необмежені можливості силовиків у тому, щоб кошмарити бізнес. Це ще одне ймовірне джерело прибутків воєнного часу.
А втрачати прибутки вони навряд чи хочуть. Тобто вгадується бажання корумпованої частини силових структур у продовженні війни. Безперечно, так само налаштована значна частина патріотичних та чесних людей. Тож корумповані силовики, утримуючи владу, можуть на них опиратися.
Але ця версія здається фантастичною. По-перше, насправді силовики не наважаться захопити владу, бо це рішення повʼязане з неабияким ризиком.
По-друге, вони навряд чи отримають достатньо підтримки, щоб цю владу утримати.
Крім того, навряд чи протестні настрої підтримає ЗСУ, наприклад. Та й самим силовикам це й не потрібно, оскільки логічніше було б навпаки підтримати владу на чолі з Зеленським і обрати її на майбутніх виборах. Так з’являється шанс зберегти посади, не ризикуючи втратити все.
Версія 2. Зеленський зберігає жорстку позицію
Версія друга – все впирається власне у позицію Зеленського, який вважає, що з Україною будуть рахуватися лише за умови жорсткої позиції, навіть попри військові невдачі та перемогу Трампа на виборах у США. Тож президент саме таку позицію й тримає.
Те, що на Заході пишуть нескінченні інсайди щодо мирних переговорів, притому посилаються на джерела в ОП – це спроба “миротворців” в Європі та США цю позицію Зеленському скомпроментувати. Бо це виглядатиме дивно: президент нібито прагне спротиву, а сам таємно та через посередництво інших країн торгується про мир.
Але є нюанс, з якого ми саме й почали. Повірити, що один бульварний папірець на кшталт Bild, писатиме про таємні мирні переговори, звісно ж, реально. Але повірити, що провідні авторитетні західні медіа разом брешуть – неможливо. Повірити, що всі вони у змові з групкою лобістів у владі – це перекреслити всю історію журналістики.
Тож ця версія насправді така ж фантастична, як і версія щодо змови силовиків-корупціонерів. А може це ще більша фантастика.
Позиції незмінні, поки Трамп не визначився
На Банковій вважають, що Трамп поки не визначився з планами щодо України. Тож виказувати якусь готовність до переговорів, навіть якщо вона є, зараз було б недоречно і зарано.
Це як провокувати Трампа до якихось рішень та дій з розумінням, що вони будуть для України некорисні. Тож пояснити жорстку позицію Зеленського можна через це.
Проте навіть жорстка позиція не виключає локальних переговорів. Насправді, переговори з агресором ніколи не припинялися повністю. Інакше як би відбувалися обміни полоненими.
Тож саме ця версія видається найбільш ймовірною. Можливо є й інші?
