Жінка стала жертвою шахраїв: фейковий дзвінок від Київстару призвів до кредиту в 6 600 гривень — рішення суду у справі.

Жінка отримала дзвінок від особи, яка представилася менеджером мобільного оператора. У результаті спілкування з шахраєм вона випадково надала код, що дозволило оформити кредит, за яким виникла заборгованість у сумі 6 600 гривень. Цю інформацію підтверджує рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області, опубліковане 13 березня 2025 року.

7 березня 2024 року на мобільний телефон жінки надійшов дзвінок від особи, що представилася менеджером компанії Київстар. Вона отримала пропозицію створити UA-сімку і, в результаті, їй надіслали чотиризначний код, який вона передала телефону. У квітні 2024 року, скориставшись платформою Дія, жінка виявила, що на її ім’я були оформлені кредитні договори, у тому числі договір на споживчі цілі з ТОВ «Авентус Україна» на суму 2 500 гривень, терміном до 2 березня 2025 року. Після 4 квітня 2024 року до неї почали дзвонити з вимогами повернення грошей. 3 травня 2024 року вона отримала кредитний звіт з Українського бюро кредитних історій, згідно з яким станом на дату звіту заборгованість становила 6 600 гривень. Таким чином, невідомі отримали доступ до її персональних даних, зареєструвалися на онлайн-сервісах кредитування і оформлювали договір позики на її ім’я.

14 травня 2024 року жінка звернулася зі скаргою до Національного Банку України. Відповідь надійшла з повідомленням про те, що розгляд її скарги належить до компетенції Національної поліції України, а також з роз’ясненням про право оскаржити кредитну заборгованість в судовому порядку. Вона наполягала, що не давала згоди на укладення спірного договору, і просила визнати договір з ТОВ «Авентус Україна» недійсним.

15 липня 2024 року ТОВ «Авентус Україна» надіслало відповідь на позов, у якій стверджувалося, що жінка сама надала дані (комбінацію чисел) невідомим особам. Це надало змогу оформити кредитний договір. Товариство зазначало, що здійснювало верифікацію за допомогою системи BankID НБУ. Кредити були переведені на банківську картку, відкриту в АТ «Райффайзен Банк», що підтверджувалося документом від платіжного провайдера ТОВ «Універсальні платіжні рішення». Витяг з ЄРДР не міг бути виключним доказом шахрайства. В Україні існує презумпція відповідальності власника персональних даних за безпечне їх поширення відповідно до закону. Отже, обов’язок довести обставини, на які вона посилається, покладається на неї. Кредитний договір підписано з використанням електронного підпису, що відповідає вимогам чинного законодавства. У необхідній реєстраційній формі на сайті товариства жінка, за її словами, свідомо вжила дії, що відповідали її наміру укласти кредитний договір. Всі істотні умови контракту були узгоджені відповідно до правил надання позики, опублікованих на сайті підприємства. Договір не міг бути укладений без її реєстрації на сайті, створення особистого кабінету і подачі заявки на отримання кредиту. Тому твердження жінки є неправомірними, оскільки всі умови договору були узгоджені, і укладення угоди повністю відповідало її волі. На цій основі було направлено прохання відмовити у задоволенні її позову.

Яким було рішення суду?

Суд відмовив жінці в задоволенні позову, оскільки не було підтверджено її намір укласти спірний кредитний договір, а сам договір був укладений іншою особою від її імені.

“Особа була верифікована в системі відповідача за допомогою BankID через АТ «Універсал Банк», коли жінка вже не мала доступу до мобільного додатку «Монобанк». Після звернення до банку щодо неправомірних дій стосовно неї кошти за договором були перераховані на рахунок, що не належить позивачці. Вона не отримувала одноразового ідентифікатора для укладення кредитного договору і не передавала його стороннім особам. При цьому її дії свідчать про добросовісність (звернення до банків, якими вона користується, та до правоохоронних органів). Суд дійшов висновку, що волевиявлення позивачки на укладення спірного кредитного договору не було, і цей договір укладено від її імені іншою особою. Угода від 7 березня 2024 року не підписувалася позивачкою, тому розгляд звернення щодо визнання правочину недійсним не підходить для угоди, яка фактично не відбулася”, – зазначив суд.