З огорожі стадіону “Спартак” на вулиці Кирилівській зникли відомі киянам металеві літери “С”. Влітку 2025 року барельєф із героєм та провідником повстання рабів у Римській республіці 73-71 років до нашої ери ледь не потрапив на смітник, але його врятували активісти. Тепер жителі Києва обговорюють, що саме зникло – радянська символіка чи частина історії столиці.
Навколо стадіону “Спартак” на Куренівці спостерігається нова хвиля обговорень та припущень. Після зникнення літер “С” на огорожі соцмережі вибухнули жартами про “Партак”, “Бардак”, а також ідеями перейменування стадіону на честь римського полководця Красса. Проте, жодного офіційного перейменування не було, і це визнають навіть найзапекліші учасники обговорень.
Краєзнавець Кирило Степанець опублікував фото демонтажу та поставив логічне запитання: чому прибирати елемент, який багато хто вважав частиною історії? У коментарях кияни швидко розділилися на табори і з’ясували кілька важливих деталей.
“Демонтують старі елементи огорожі стадіону, які були встановлені ще до Другої світової війни, пережили Куренівську катастрофу 1961 року, коли стадіон залило селевим потоком з Бабиного Яру. До цього було демонтовано металевий барельєф із зображенням Спартака. Я не зрозумів, стадіон дійсно перейменували, чи це лише «ремонт», під який миють кошти? Чому прибирати букву «С» з історичної огорожі стадіону?”, – написав Степанець.
Однак місцеві мешканці стверджують, що теперішня металева огорожа не є оригінальною конструкцією 1930-х років. За свідченнями людей, її встановили під час капремонту наприкінці 1970-х, можливо, напередодні Олімпіади-80. Вона тільки повторювала дизайн старої огорожі, яка існувала раніше.
Проте більшість підтримує версію декомунізації. Літера “С” — це не лише перша буква назви стадіону, а й пряма асоціація з емблемою всесоюзного добровільного спортивного товариства “Спартак”, одного з символів радянського спорту. Ім’я провідника повстання рабів активно використовувалося Радянським Союзом у пропаганді як приклад боротьби пригноблених проти рабовласників.
Дехто стверджує, що ця буква нагадує емблему московського “Спартака”, і їй не було місця в місті динамівців, тим більше – зараз. Інші ж саркастично питають, з яких пір давньоримський раб став комуністом, і чи не варто заборонити планетарії, “бо там зірки”. Щодо змін назви, жартують про “Партак”, “Бардак”, “Стадіон імені Мішуліна” й пропонують назвати арену на честь Олів’є – актора, що зіграв Красса у відомому фільмі Стенлі Кубрика.
Все ж, серйозно про перейменування не йдеться. Наприкінці 2024 року стадіон, зведений у 1934 році, перейшов у комунальну власність Києва. Міська влада пообіцяла вжити максимум зусиль, щоб залучити глядачів назад на стадіон, відновити інфраструктуру та створити сучасний спортивний простір. Адже на базі “Спартака” працюють спортивні школи, де займаються більше двох тисяч дітей, а стан об’єкта роками наближений до руїни — з пліснявою, протіканнями та аварійними трибунами.
Ті, хто відвідує стадіон для тренувань, підтверджують: ремонт триває, хоч і повільно. Міняють вікна, ремонтують трибуни, намагаються оздоровити зали від грибка. Історія з парканом, кажуть є лише частиною цього процесу, а не змовою забудовників. А традиційно існує й версія – ласий шматок землі на Куренівці давно хочуть пустити під забудову.
Врешті-решт, один із коментаторів підсумував дискусію: “Зрада відміняється. Зняли не букву, а емблему всесоюзного радянського спортивного товариства”. Отже, справа не в перейменуванні і не зовсім у ремонті “Спартака”. Проте те, як місто ставиться до його символів, знову підкреслює, наскільки болючою для Києва залишається тема радянської спадщини, навіть коли вона замаскована під античних рабів і спортивні традиції.
Барельєф Спартака відвезли на реставрацію
Влітку 2025 року металевий барельєф Спартака висотою 2,5 метри міг опинитися на смітнику через ремонт вхідної групи. Дізнавшись про це, активісти врятували його і відвезли на професійну реставрацію. Відновити об’єкт монументального мистецтва зголосилися художники Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука.
Також повідомлялось про знищення керамічного панно, розташованого на торці середньої школи № 31 на вулиці Березневій у Києві. Унікальну мозаїку, що є останньою з вцілілих робіт української художниці декоративного мистецтва Нінель Гаркуші, традиційно закриють шаром утеплювача. Мозаїка, що зображує школярів, датується 1962 роком, та це не зупиняє нікого.
