Учасниця Національного відбору на Євробачення та один з провідних кандидатів на перемогу за думкою “єврофанів” Вікторія Лелека розповіла про особливості життя у Німеччині. Співачка поділилася враженнями щодо ставлення іноземців до війни в Україні та розкрила, як вона знайомила їх з українською мовою та її відмінностями від російської. Цими думками артистка поділилася в інтерв’ю на телеканалі D1.
Як мене сприймають німці
Вікторія Лелека проживає в Німеччині вже понад десять років і зазначає, що ставлення до українців, особливо серед мешканців колишньої ГДР, викликає певне занепокоєння. За її словами, багато німців сприймають українців як частину російської культури. Це, на думку співачки, ще гірше, ніж дискримінація, адже вони просто не помічають твоєї культурної ідентичності. Однак повномасштабне вторгнення дещо змінило ці настрої.
“Я живу та навчаюся в Німеччині з 2014 року, і спостерігаю певні зміни. На початку це був великий удар для мене, адже я заявляла: “Я з України, співаю українською мовою, українські народні пісні”.
Люди приходили, плакали, говорили приємні речі, але ті німці, які проживали в ГДР, казали: “Ой, ми так любимо російську мову, а колись були в Росії”.
Я цього не могла зрозуміти. Моя рідна мова — російська, але я народилася в Україні і відчуваю себе українкою; українська моя культура, моя душа. Як це їм пояснити?
Ці перші враження свідчать про те, що певна частина суспільства не бачить різниці між нашими культурами, і це не лише дискримінація, а щось гірше. Я ніби прозора, за мною вони бачать тільки російську імперію та культуру, і пояснити, що я зовсім інша — дуже складно”, – ділиться Вікторія.
З метою змінити таке ставлення, співачка під час своїх виступів вчить публіку українській мові та пояснює її відмінності від російської. Однак місцева аудиторія спочатку не розуміє, чому їхня прихильність до російської мови та культури не є прийнятною. Відтак, Лелека ледь не спілкується з ними як із дітьми.
“Я починала діалог з публікою: “Я не хочу, щоб мені після концертів казали ‘Спасибо’”, бо це не українське. Отже, я на концертах, як ніжна пташечка, казала: ‘Дякую’. Ви знаєте, що це слово означає українською? Воно трохи схоже на ‘данке’ і починається з такої ж букви.
Я грайливо жартую, як з маленькими дітьми. Але в цей момент ті, хто вже втомився і хочуть показати свою російськомовність, усвідомлюють, що ‘дякую’ та ‘спасибо’ абсолютно різні слова, і в них відбувається певне перезавантаження.
Після початку війни люди почали підходити зі словами: ‘Це зовсім інша мова, вона така красива. Я відчуваю, що вона звучить інакше’. І я дивуюсь: невже потрібно, щоб така жахлива трагедія відбувалася, аби люди зрозуміли, що це різні культури? Але, зрештою, ми не знаємо всіх нюансів інших культур”, – зауважує вона.
Пропаганда російської імперії, Радянського Союзу та сучасної Росії неймовірно сильна. Багато людей вважають, що це одна культура і один народ. З цим питанням треба працювати. Я вважаю, що музика та концерти здатні прорватися в серця людей, які відкриті до сприйняття нової інформації”, – підсумовує Вікторія.
Очікувані зміни можуть зайняти час
На жаль, багато європейців не вміють слідкувати за подіями в Україні. Багато з них дивуються, що війна ще триває. Вікторії доводиться наводити конкретні приклади про те, як гинуть мирні жителі від ракетних обстрілів, та описувати тактику подвійних бомбардувань.
“Ми намагаємося збирати донати. Постійно виконую або ‘Плине кача’, або іншу схожу пісню з сильним меседжем. Коли люди плачуть, я починаю розповідати статистику, скільки цивільних гине, що, наприклад, цього року цей показник значно зріс. Розповідаю про подвійні бомбардування, коли рятувальники стають жертвами під час виконання своїх обов’язків. А також, як знищуються українські книжки та картини, що вивозяться до Росії.
Я бачу, що ситуація потроху змінюється. Люди підходять до мене і кажуть: ‘О, ми цього не знали’ або ‘О, про це вже не говорять’. Зі свідомими людьми, які читають багато про Україну, трапляється, що вони знають більше, ніж деякі українці. Є різні прошарки суспільства. Німці також приходять на українські протести, нехай не так багато, але їх присутність важлива”, – підкреслює Вікторія.
Також вона зазначає, що в Німеччині широко розповсюджений пацифізм. Багато німців відчувають провину за Другу світову війну і не бажають братися за зброю. Вони відмовляються приймати, що це може призвести до ще гірших наслідків.
“Це багатогранне суспільство. Але я відчуваю, що в німецькому суспільстві є проблема непройденого почуття провини за Другу світову війну. Цей пацифізм, що панує в Німеччині, веде до того, що люди відмовляються доторкатися до зброї…
Я рада, що є німці, які розуміють, що пацифізм підтримує агресора, і що неможливо абсолютизувати жодну позицію — ані зброю, ані відмову від неї. Якщо є загроза, то з нею треба боротися, інакше світ опиниться на межі прірви. Я помічаю певні позитивні зміни в суспільстві, але, звичайно, не можемо очікувати швидких зрушень ні в Україні, ні в інших країнах”, – зазначає вона.
