Українська акторка Катерина Варченко, виконавиця однієї з головних ролей у серіалі «Прикордонники», в ексклюзивному інтерв’ю Інформатор Україна розповіла про свою нову роль, а також назвала причину, чому глядачам варто подивитися серіал, прем’єра якого незабаром стартує на телеканалі НТН. В серіалі «Прикордонники» її героїня живе згідно з уставом та муштрує чоловіків. Декан Наталія Демкович добре справляється навіть з військовими: її бояться курсанти та поважають викладачі академії. Але мріє вона – про особисте щастя.
В кадрі ми бачимо одне, а за кадром трапляється інше
– Катерино, розкажіть про нову роль в серіалі «Прикордонники». Вам близька історія вашого персонажа?
– Мою героїню звати Наталія Демкович – вона новий декан Національної академії Державної прикордонної служби України. Наталія дуже довго йшла до своєї посади й, коли нарешті стала деканом, в стінах учбового закладу з’явився новий викладач – герой АТО Іван Криницький. 15 років тому він зруйнував її особисте життя, а зараз може зруйнувати кар’єру. Наталія любить порядок, живе та працює лише згідно уставу, тому абсолютно не приймає методи виховання Криницького, хоча вважає його геніальним воїном та спеціалістом.
Ця роль близька мені саме тим, що ми обидві більш стримані, більш раціональні, ніж емоційні. Завжди плануємо, організовуємо порядок у своєму житті, щоб все було чітко, по поличкам.
– По сюжету ви керуєте хлопцями – курсантами академії. Потрібно мати дуже сильний характер, щоб вони визнали ваш авторитет. Як з цим справляється ваша героїня?
– Мені дуже цікаво спостерігати за молодими акторами, бо колись сама була така. Звичайно, що в цих обставинах курсантам доводилося мене слухати й боятися. Мені це подобалося. Але ви ж розумієте, що в кадрі ми бачимо одне, а за кадром трапляється інше. За кадром ми займалися не тільки шикуванням на плацу, а і жартували один над одним. І це прекрасно, з гумором працювати набагато легше.
До речі, на мій вибір взяти участь саме в цьому проєкті вплинуло багато факторів – і талановитий режисер, з яким ми раніше вже працювали на зйомках стрічки «Перші дні», і мої старші партнери по серіалу – Володимир Ращук та Ігор Портянко. А ще – мені дуже сподобався сам сценарій. Впевнена, буде щось світле, хороше.
Володимир Ращук розповідає нам про страшні речі
– В серіалі саме з Володимиром Ращуком, який грає Івана Криницького, у вас найцікавіша лінія.
– По сюжету ми ті, хто любили один одного. І так сталося, що, Криницький навіть не сказав чому і як, просто кинув Наталію. Звичайно їй боляче. Тож глядачі побачать в серіалі й драму, і любов – є багато прикладів, коли любов народжується з конфлікту. Мені здається, що це саме про них, вона багато рефлексує в його бік, але при цьому, як виявляється, все ще кохає.
– Ви були знайомі раніше з Володимиром Ращуком?
– Так, ми вже давно знайомі, вчилися в одному університеті (Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого – прим.ред.). Тільки Володимир був на курс старший. Пам’ятаю його з тих часів – він завжди був веселий, відкритий – такий життєлюб. Знаєте, є люди, які не бояться експериментувати, вчитись, досліджувати. Ось такий Вова завжди був.
– Зараз Володимир Ращук військовослужбовець. Відомо, що творці картини чекали його ротації 2 місяці, поки він повернувся до Києва. Як відчуваєте, війна змінила його характер?
– Він залишився тим Вовою, яким був. Але і став іншим – очі змінилися. Я не знаю, як це пояснити, то зміни на якомусь енергетичному рівні. Він розповідає нам про страшні речі. Але так просто, як в кіно. Розказує нам історії, які ми бачимо в бойовиках, але так спокійно, сильно, вольово.
Чоловік буває дома лише 15 днів на пів року
– До ролі Демкович вам знадобились якісь нові навички, фізичні навантаження, навчання по стрільбі?
– Декан – людина військова, але стріляти мені не довелось. Хоча я завжди мріяла зіграти Лару Крофт. Ще все попереду.
– Як ви вважаєте, жінка на війні – це доречно? Чи все ж таки ні?
– Звичайно, доречно. Для мене це дуже болюча тема, ну як, мабуть, для всіх. Може, тому, що я – дружина військового, якого вже два з половиною роки немає вдома, він служить в Національній гвардії України. Мій чоловік актор (Анатоль Фон-Філандра – прим.ред.), але взагалі вже себе як актор не ідентифікує. Він буває дома лише 15 днів на пів року.
А моя роль в цьому? Ми маємо жити заради дітей, це найголовніше. Не втомлюватися, донатити, працювати, підтримувати. За останній рік в мене було дуже багато гастролей та зйомок. Не знаю, чому саме так. Мабуть, тому, що хотілося не зупинятися, і воно Всесвітом приходить.
– Як особливо вас змінила війна?
– Я подорослішала. Раніше відчувала себе маленькою дівчинкою, хоча вже й було двоє дітей. Та все змінилося. Все стало інакше – і сім’я, і робота. Таке враження, що все, що було до повномасштабного вторгнення – не головне. У мене двоє прекрасних дітей – 8-річний Крістіан та 3-річний Еміль. Я дуже їх люблю. Для мене найскладніше – це те, що мої діти ростуть без батька. Мрію, щоб ми виховували разом дітей. Але зараз, на жаль, немає такої можливості. Захищати Україну зі зброєю у руках – свідоме рішення мого чоловіка з перших днів повномасштабного вторгнення.
– Що ви зробите першим, коли закінчиться війна?
– Треба звільнити шафу, покласти туди речі свого чоловіка, бо зараз там речі наших дітей. Але ні, я чекаю, щоб сам він зробив шафу для дитячих речей. Я свідомо цього не роблю, знаючи, що це його робота. Він має це зробити своїми руками, як завжди. Всі мої думки зараз про спільний будинок, вишневий садочок, велику собаку. І про сім’ю, яка нарешті буде разом.
