Жінка перерахувала на рахунок своєї кредитної картки суму в 712 901 гривню, тоді як загальна сума використаних нею кредитних коштів становить 689 414 гривень. Вона стверджує, що частина коштів у розмірі 23 487 гривень була списана АТ КБ «ПриватБанк» з її рахунку без достатніх правових підстав, тому ці кошти має бути повернено. Це зафіксовано у рішенні Печерського районного суду Києва, опублікованому 5 вересня 2025 року.
16.11.2021 року між АТ КБ «ПриватБанк» та жінкою була підписана анкета-заява на відкриття банківського рахунку та випуск платіжної картки. Рішенням Оболонського районного суду Києва від 24.01.2022 року позов АТ КБ «ПриватБанк» до неї про стягнення заборгованості було задоволено. Від неї на користь банку було стягнуто 29 170 гривень заборгованості за кредитним договором. Проте 03.04.2023 року Київський апеляційний суд скасував рішення Оболонського районного суду, ухваливши нове, яке відмовило у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» стосовно стягнення боргу. Отже, жінка внесла на свій рахунок кредитної картки 712 901 гривню, а загальна сума використаних кредитних коштів становить 689 414 гривень, що свідчить про перевищення суми внесених коштів над кредитним зобов’язанням на 23 487 гривень. Вона вважає, що ця сума була списана безпідставно, тому звернулася до суду з відповідним позовом.
11.03.2025 АТ КБ «ПриватБанк» подав через систему «Електронний Суд» відклик на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні вимог жінки, оскільки доводи про наявність преюдиційних фактів, що підтверджують безпідставність отримання банком коштів у розмірі 23 487 гривень, не відповідають змісту постанови №756/6828/21, яка не встановлює жодного преюдиційного факту, зазначеного в позові. Постанова №334/9823/21 від 03.04.2023 року підтверджує правову оцінку обсягів погашення: за період з серпня 2015 року по 12.04.2021 року жінка використала кредитні кошти на суму 689 414 гривень, а на погашення внесла 712 901 гривню, таким чином борг за тілом кредиту відсутній. Суд вказав, що частина повернутих коштів була безпідставно зарахована на погашення відсотків, комісій та пені, оскільки їх розмір не був обумовлений договором. Висновок суду є оцінкою обставин, а не встановленням фактів, які мають преюдиційне значення.
Відповідно до розрахунку заборгованості та виписки, за весь період користування кредитними коштами з 24.08.2015 року по 12.04.2021 року жінка погасила 705 977 гривень, а не 712 901 гривню, як зазначено в постанові №756/6828/21. Тому різниця між 689 414 гривнями та 705 977 гривнями складає 16 563 гривні, замість 23 487 гривень, як стверджує позивачка. Ці підрахунки базуються на даних, наданих самою громадянкою в позовній заяві. Оскільки кошти стягувалися на підставі кредитного договору без номера від 16.11.2011 року, а фактично отримані кошти були повернені добровільно, спірні кошти не підпадають під повернення відповідно до статті 1212 ЦК України. Аналіз виписки показує, що з моменту початку користування кредитними коштами (серпень 2015 року) жінка вчиняла дії, що свідчать про визнання боргу, регулярно сплачуючи кошти на погашення кредиту та нарахованих відсотків. Під час розгляду справи жінка не надала доказів пропуску трирічного строку позовної давності, оскільки вимоги стосуються коштів за період з вересня 2015 року по квітень 2021 року.
Яке було рішення суду?
Суд відмовив жінці у задоволенні позову, оскільки вона не надала достатніх доказів для обґрунтування своїх вимог.
“Суд враховує як доказ постанову Київського апеляційного суду від 03.04.2023 року, справа №756/6828/21, що підтверджує факт внесення жінкою коштів на погашення заборгованості за кредитом в обсязі 712 901 гривню. Проте суд не може врахувати твердження позивача про те, що даною постановою підтверджується списання коштів у розмірі 23 487 гривень без правової основи, оскільки цей факт не відповідає дійсності і спростовується змістом постанови. Суд також зазначає, що відклик відповідача не містить належних доказів ні на спростування, ні на підтвердження факту списання зазначених коштів. Протягом розгляду справи всі умови для повного і всебічного аналізу обставин були забезпечені. Однак позивач не надала належних, допустимих і достовірних доказів для обґрунтування своїх позовних вимог. Відтак, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову через недоведеність позовних вимог”, – підкреслив суд.
