Чоловік отримав від ПриватБанку вимогу про борг у розмірі 54 592 гривень за кредитом. Він відмовляється сплачувати, оскільки вважає, що виписка по рахунках не слугує підтвердженням укладення кредитного договору. Це зазначено в рішенні Деснянського районного суду Києва, яке було опубліковане 11 червня 2025 року.
30 червня 2016 року чоловік звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» для отримання банківських послуг, підписавши анкету-заяву про приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг» і тарифів, беручи на себе зобов’язання виконувати умови договору. Йому був відкритий кредитний рахунок із початковим кредитним лімітом у 8 тисяч гривень, який згодом зріс до 50 тисяч. Однак, чоловік не виконує своїх зобов’язань, і станом на 10 березня 2023 року заборгованість становила 54 592 гривень: 46 705 гривень з них — заборгованість за тілом кредиту та 7 887 гривень за простроченими відсотками.
19 жовтня 2023 року чоловік подав до суду відклик на позовну заяву. Вказана анкета-заява, що надана банком, не може вважатися частиною кредитного договору, що свідчить про безпідставність нарахованих на нього заборгованостей та відсотків за цією анкетою. У заяві про приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг» АТ КБ «ПриватБанк» від 30.06.2016 року, яка додається до позову, не вказана сума кредиту, що викликає питання щодо встановленої банком заборгованості у 54 592 гривень. Також у заяві відсутня інформація про процентну ставку. Чоловік вважає, що виписка по рахунках не може розглядатися судом як доказ, оскільки в ній не зазначено, що вона стосується укладеного кредитного договору від 30 червня 2016 року. Банк надав розрахунки боргу, зокрема: 1) розрахунок заборгованості за договором № б/н від 30.06.2016 року за період з 14.05.2018 року по 31.08.2019 року; 2) розрахунок заборгованості за договором № б/н від 30.06.2015 року за період з 01.09.2019 року по 10.03.2023 року. Розрахунок за договором № б/н від 30.06.2015 року не може бути взятий до уваги як доказ, оскільки він стосується іншого кредитного договору. Щодо розрахунку заборгованості за договором № б/н від 30.06.2016 року за період з 14.05.2018 року по 31.08.2019 року, то цей розрахунок зроблено на дату 31.08.2019 року, а позов суду має бути поданим до 31.08.2022 року, що свідчить про пропуск строку банком. Отже, умови та правила надання банківських послуг, які містяться в матеріалах справи, не вважаються укладеними, оскільки чоловік їх не підписував, тому їх не можна вважати частиною кредитного договору, укладеного 30 червня 2016 року. Таким чином, нараховані відсотки за кредитом у період, коли нарахування було заборонено, роблять позовну заяву безпідставною і непідлягаючою задоволенню.
Яким було рішення суду?
Суд відмовив ПриватБанку у задоволенні позову. В матеріалах справи не міститься доказів того, що чоловік та АТ КБ «ПриватБанк» підписали договір та всі його додатки 30 червня 2016 року.
“За інформацією про зміни у кредитуванні та обслуговуванні кредитної картки, старт карткового рахунку відбувся 14.05.2018 року, а не 30.06.2016 року. Суд зазначає, що зазначена інформація не містить даних про укладений кредитний договір від 30.06.2016 року та не вказує, на підставі чого відповідачу взагалі було відкрито кредитний ліміт і видано кредитні картки. Таким чином, відповідні кредитні картки не є належним доказом у розумінні ст. 77 ЦПК України та не стосуються предмета доказування укладення кредитного договору б/н між сторонами 30.06.2016 року. Суд вказує, що з матеріалів справи не випливає наявність документів, які підтверджують укладання кредитного договору б/н 30.06.2016 року. Відсутність таких документів не может бути підставою для стягнення заборгованості, оскільки позивач не довів факт отримання кредитних коштів з 30.06.2016 року. Таким чином, підстав для задоволення позову немає, тому його слід відхилити. Однак, суд наголошує, що у випадку, якщо кошти, які надав позичальник, не були повернуті добровільно, позивач може звернутися до суду з відповідним позовом, починаючи з 14.05.2018 року, з урахуванням строку позовної давності.”
