Неповнолітня дівчина вирішила зареєструвати своє місце проживання. Вона звернулася із заявою до ЦНАПу, але їй було відмовлено у зв’язку з ненаданням письмової згоди батька. Про це йдеться у рішенні Городнянського районного суду Чернігівської області, опублікованому 28 січня 2025 року.
Жінка перебувала з чоловіком у зареєстрованому шлюбі. У них народилася донька. Згідно з рішенням УДМС України в Чернігівській області вона набула громадянства України та отримала паспорт громадянина України. Шлюб між ними було розірвано на підставі рішення суду, яким також було визначено місце проживання дитини з матір’ю. Після припинення шлюбних відносин вона разом з матір’ю переїхали з Білорусі до України. На підставі договору купівлі-продажу у приватній власності матері є квартира. Батько проживає у Білорусі. Після припинення шлюбних відносин її мати з батьком не спілкуються, відносин не підтримують. 18.10.2024 року їхня донька звернулася до відділу ЦНАП Городнянської міської ради із заявою про реєстрацію, але їй було відмовлено у зв’язку з ненаданням письмової згоди батька. Вона на даний час не має зареєстрованого місця проживання, що обмежує останню в реалізації її прав.
Чоловік, громадянин Республіки Білорусь, був належним чином та своєчасно повідомлений про дату, час і місце розгляду справи шляхом публікації оголошення на офіційному вебсайті судової влади України, оскільки дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року та Протоколу до неї щодо цієї держави зупинено, правом на участь у судовому засіданні не скористався, про причини неприбуття не повідомив, відклику на позов не подав.
Яким було рішення суду?
Позов жінки задовольнили повністю. Суд вирішив надати дозвіл на реєстрацію місця проживання дитини без письмової згоди батька. Його мають повідомити про ухвалення заочного рішення шляхом розміщення повідомлення на офіційному вебсайті Судової влади України протягом двох днів з дня проголошення.
“Відповідач у зв’язку з перебуванням за кордоном (проживає у Білорусі), не може з’явитися до органу реєстрації місця проживання та надати письмову згоду на реєстрацію місця проживання дитини за адресою, яка не є задекларованим місцем реєстрації ні його, ні матері дитини, що призводить до порушення прав неповнолітньої дитини. Таким чином, за відсутності письмової згоди батька на реєстрацію, неповнолітня позивачка позбавлена можливості зареєструвати своє місце проживання. З урахуванням того, що суд виходить з пріоритету інтересів дитини та їх найкращого забезпечення, враховуючи встановлені обставини справи та керуючись визначеним нормативно-правовим актом порядком реєстрації місця проживання дітей після досягнення ними 14 річного віку, суд приходить до висновку, що рішення про надання згоди на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька за місцем реєстрації іншого житла, ніж зареєстроване або задеклароване місце проживання її батьків, буде ефективним способом захисту прав дитини. Оскільки невизначеність реєстрації місця проживання неповнолітньої дитини, за житлом, яке є у приватній власності матері дитини, суперечить інтересам неповнолітньої дитини та суттєво обмежує реалізацію її прав, гарантованих Конституцією та законами України, зокрема права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, права на освіту, охорону здоров’я та соціальний захист, суд вважає, що позовні вимоги про надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька підлягають задоволенню”, – наголосив суд.
