Гучна справа про відмивання майже 5 мільярдів гривень, критично потрібних для бюджету України в умовах війни, завершилася у суді першої інстанції із шокуючим результатом: повним закриттям справи.
Рішення Голосіївського районного суду Києва на користь Альони Володимирівни Шевцової (Дегрік-Шевцової), яка перебуває у міжнародному розшуку, стало наочним прикладом того, як формальність може стати інструментом легалізації безкарності.
Історія розслідування Бюро економічної безпеки (БЕБ) та наступного судового розгляду виступає не лише як кримінальний кейс, а й показує вразливість державного механізму.
Схема виведення коштів: Мистецтво «міскодингу» та ціна безкарності
У центрі розслідування – цинічний механізм «міскодингу», за інформацією Бюро економічної безпеки (БЕБ), який дозволив вивести величезні кошти з-під державного контролю. Це не була проста бухгалтерська помилка; це була складна операція з підміною понять.
Основні аспекти схеми:
- Маскування: Гравці нелегальних онлайн-казино, поповнюючи свої ігрові рахунки через термінали IBOX, у квитанціях бачили не фінансові операції, а оплату комунальних послуг, придбання неіснуючих товарів або інші легальні операції.
- Накопичення: Ці кошти надходили на рахунки понад 20 підконтрольних фіктивних компаній, що були афільовані з Оленою Шевцовою, яка обіймала ключові ролі в IBOX Bank.
- Результат: За оцінками правоохоронців, завдяки цій схемі було легалізовано близько 4.8-5 мільярдів гривень.
П’ять мільярдів гривень, які були виведені з-під оподаткування в часи війни, стали центральним елементом справи, і ця сума мала критичне значення для фінансування оборони та соціальних потреб.
Держава проявила рішучість: після відкликання ліцензії Національним банком, фігуранти справи, зокрема Олена Шевцова та її менеджери Ірина Циганок і Зоя Нестеровська, негайно залишили країну. Вони були оголошені в міжнародний розшук, а Циганок навіть затримали в Польщі, що свідчить про ефективність міжнародного правового співробітництва.
Юридична «гільйотина»: Як «закон» знищив «право»
Слідство, прокуратура, суд: ця тріада мала забезпечити невідворотність покарання. Натомість, ми стали свідками того, як система віддала перевагу самозахисту. Справа, що ходила від Києва до Львова і назад, накопичила безліч процесуальних неточностей.
Ключовий удар нанесли рішення Голосіївського суду від 29 липня 2025 року. Суддя Ольга Вдовиченко задовольнила клопотання адвокатів, констатуючи, що термін досудового розслідування сплив.
Як це сталося? Хоча закон передбачає механізм для втікачів (спеціальне заочне розслідування), попередні скасовані постанови БЕБ про зупинення слідства (зокрема, Личаківським судом Львова, а згодом підтверджені Верховним Судом) створили правовий парадокс. Якщо зупинка була визнана неправомірною, терміни розслідування повинні були продовжуватись. Це призвело до того, що обвинувальний акт був поданий формально після спливу 12-місячного строку, відведеного для розслідування тяжких злочинів.
Сама ця історія порушення процесуального законодавства викликає запитання: чи прокурор дійсно не зміг, чи просто не захотів.
Рішення суду, фактично, стало юридичною гільйотиною для всієї справи: формальна помилка слідчих стала причиною для повного прощення підозрюваних. Замість пошуків шляхів заочного судочинства проти розшукуваних, суд обрав безальтернативну юридичну підставу для закриття мільярдної справи.
Символізм та тест на довіру
Цей парадокс вражає, якщо згадаймо про діяльність Шевцової під час переховування за кордоном. Вона знайшла час для успішного захисту дисертації з філософії права, присвячену темі «Співвідношення права та закону в українській правовій традиції».
Це є ілюстрацією цинізму: фігурантка, яка, вочевидь, майстерно маніпулювала «законом» (процедурою) для уникнення «права» (справедливості), в той же час академічно досліджує цей парадокс. Це підкреслює, що найслабшою ланкою у боротьбі зі злочинністю є не фінасова розвідка, а внутрішня юридична логіка.
На тлі цих подій, довіра до українських судів (близько 12% за соціологічними опитуваннями) залишає бажати кращого. Судова система, яка не може забезпечити розгляд справи проти фігурантів, що ховаються за кордоном, демонструє свою вразливість, створюючи прецеденти безкарності.
Ухвала Голосіївського районного суду стала витонченим запобіжником проти правосуддя. Вона продемонструвала, що в Україні юридичні механізми можуть не лише захищати закон, але й слугувати інструментом легалізації втечі від відповідальності. Цей інцидент виводить на поверхню крихкість системи: від прорахунків виконавчої влади (правоохоронних органів), які накопичують «лазівки», до формалізму судової гілки, що використала ці прорахунки для закриття справи.
Тепер, коли прокуратура подала апеляцію, доля мільярдів гривень і принцип невідворотності покарання опинилася в руках Київського апеляційного суду. Справжню ціну цієї системної слабкості платитиме суспільство: вона вимірюється не лише втраченими мільярдами, а й ерозією віри в те, що закон однаково працює для всіх. Апеляційне засідання, заплановане на 2 жовтня, має шанс виправити не просто окрему помилку, а логіку, що спонукає безкарність.
Справу Шевцової вже неможливо вважати простим юридичним кейсом, який можна залишити на совісті суддів та прокурорів, які виявилися вразливими перед юридичними маневрами. Це вже – рубікон, перейдений у зворотному напрямку. На кону стоїть не лише 5 мільярдів гривень, критично необхідних для захисту країни, а й захист принципу державного суверенітету від тіньових інтересів.
У момент, коли Україна бореться за міжнародну підтримку, така демонстрація системної слабкості є прямою загрозою національної репутації. Тому ця ситуація потребує уваги на найвищому рівні. Від Президента України Володимира Зеленського та Голови парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данила Гетманцева очікують не лише заяв, а й політичної волі, спрямованої на усунення «юридичних фокусів». У свою чергу, керівництво Державної податкової служби має гарантувати, що мільярди не будуть просто «відписані» через процесуальні лазівки. Мовчання перед таким абсурдом прирівнюється до визнання безсилля.
На завершення, прокуратура подала апеляцію на вкрай суперечливе рішення. Доля мільярдів гривень та принцип невідворотності покарання знову опинилася в руках Київського апеляційного суду. Його засідання, заплановане на 2 жовтня, стане критичним випробуванням для всієї системи.
