Прогнози про те, якою буде політика США після виборів президента 5 листопада у разі перемоги Дональда Трампа або Камали Гарріс базуються на стереотипах про республіканську та демократичну партії. Платформи та базові цінності партій, а також їхній електорат справді відрізняються, і кандидати враховують це у своїх програмах. Але важливо розуміти, що цінності партій – не скрижалі та не заповіді, вони змінюються, як і запити людей, а політикам завжди доводиться це враховувати. Інформатор розбирався, як республіканці та демократи дивляться на актуальні проблеми зараз, у 2024 році.
В Америці одна з найбільш стабільних партійних систем, історія якої налічує понад 200 років. Демократи – “сині”, республіканці – “червоні”. Демократ – це “лівий”, а республіканець – “правий”. Такий стереотип.
Окрім демократів (їхній символ – осел) та республіканців (символ – слон) є й інші партії, але вони не відіграють великої ролі. Партії не мають фіксованого членства: до них “входять” усі виборці, які проголосували за список їхніх кандидатів. У виборах також беруть участь і незалежні кандидати, які без партійної підтримки приречені на роль аутсайдерів.
Двопартійність республіканці-демократи виникла під час та після Громадянської війни 18 століття, що розділила США надвоє. Демократи спочатку були партією плантаторів, після війни стали партією Півдня, що програв, республіканці – партією Півночі, що перемогла.
Сучасний ідеологічний поділ (демократи – ліберали, за яких голосують великі міста, Північ, Каліфорнія та меншини, республіканці – партія консерваторів, білих чоловіків та Півдня) почав зароджуватися лише наприкінці 1960-х. Причому сталося воно багато в чому випадково.
Обидві головні партії іноді (особливо під час виборів) демонізують одна одну і навіть відкрито називають ворогами. При цьому експерти зазначають, що за останні два десятиліття партії щодо ідеологічних поглядів суттєво зблизилися. Республіканська стала менш консервативною у сфері традиційних цінностей і більше припускає державне регулювання. Демократична партія зрушила ліворуч від центру, в ній є неформальний соціалістичний блок.
Багато спостерігачів і політологи й раніше говорили, що демократи та республіканці – це насправді одна велика партія, розділена на “крила” (існує думка, що поділ партій до середини ХХ століття був більше географічним і клановим, ніж ідеологічним), а тепер подібних думок точно менше не стало.
Камінь спотикання – економіка
Демократи впевнені, що держава має активно втручатися у всі сфери суспільно-економічного життя. Вони вимагають підняти податки, використовуючи прогресивну систему оподаткування, тобто обкласти підвищеними ставками найбільш забезпечених людей.
Республіканська партія виступає за вільну ринкову економіку, за зменшення ролі федерального уряду та його мінімальне втручання у життя громадян, за зміцнення національної оборони та енергетичну незалежність США.
Можна спрощено вважати, що головна суперечність між республіканцями та демократами щодо економіки – податки. Демократи за прогресивний податок: чим багатшим, тим більший відсоток доходів має віддавати до бюджету на соцпрограми.Тобто на гроші для тих, хто не може працювати чи не хоче. Демократи придумали продуктові талони, доступне житло та ще купу таких самих “соціальних” винаходів. Демократи вважають, що потрібно стимулювати тих, хто живе у гетто і хоче звідти вибратися. Тобто для таких людей дороги до вищої освіти та в бізнес мають бути полегшені.
Республіканці проти всього такого. Республіканці вважають, що податкові ставки мають бути мінімальними та однаковими для всіх. За республіканців діяв регресивний податок: що більше заробляєш, то менший відсоток доходів віддаєш. Наприклад, під час президентства Рональда Рейгана в 1980-х суперкорпорації не платили до бюджету ні цента, бо заробляли мільярди. В цілому республіканці за те, щоб ринок диктував умови й всі грали за однаковими правилами.
Ключові для США питання: розбіжности “синіх” та “червоних”
Партія демократів підтримує легалізацію абортів, виступає за загальний та рівний доступ до охорони здоров’я, розширення соціальних програм для незаможних та мігрантів (і загалом демократи виступають за міграцію), обмеження використання вогнепальної зброї.
Республіканці в соціальній сфері виражають інтереси противників евтаназії, абортів, але при цьому виступають за зниження державних витрат на медицину та освіту, а також збереження страти. Партія дотримується жорсткої політики щодо нелегальних мігрантів та пропонує всім дозволити носити зброю.
Однією з головних у передвиборчих кампаніях кандидатів у президенти США 2024 року стала тема сім’ї. Тут ідеологія Республіканської партії передбачає суто патріархальну багатодітну родину, де в жінок оптимально скорочений вибір можливостей. На противагу республіканцям тема сім’ї для демократів пов’язана зі свободою та рівноправністю.
Чим відрізняється політика “слонів” та “ослів”
Демократи вважають, що у всьому світі мають підтримуватись загальні закони. І ці закони очевидні демократичні: свободи особистості, толерантність, ніякої нетерпимості. Будь-яка релігія, раса, гендер – усі рівні у правах (це також базис внутрішньої політики “ослів”). А США стежить за цим порядком у всьому світі.
Це власне є теорія однополярного світу проти якої все частіше постають РФ та КНР. Вона в тому, що є одна супердержава – США, і вона диктує усьому світу правила гри (насамперед тому, що це США визначають правила морської торгівлі, а морська торгівля була і залишиться найдешевшим способом перевезення вантажів).
Республіканці тут не проти. Але вони трактують все простіше, без тонкощів: республіканці вважають, що США мають диктувати свої правила іншим націям. Що Дональд Трамп і робив у минулу свою каденцію (2016-2020) з Європою, вимагаючи від європейців збільшення асигнувань на НАТО. Бо за фактом за НАТО платила лише Америка.
Тому в ЄС не дуже люблять Трампа. Наприклад, його не люблять у Німеччині, оскільки саме від Німеччини він вимагав суттєво збільшити витрати на збройні сили.
Взагалі зовнішня політика партій та їх обранців також трансформувалася залежно від обставин. У роки холодної війни, наприклад, республіканці були жорсткими антикомуністами, доки президент США Джордж Буш-молодший не підписав із президентом РФ Єльциним договір про дружбу. Може, тому у Росії заведено вважати, що за республіканців шанси на конструктивний діалог з Вашингтоном вищі, ніж за демократів, мовляв, вони найчастіше прагматичніші та менш ідеологізовані.
Однак після того, як Джо Байден став президентом (2020), і особливо в умовах розв’язаної РФ агресивної війни в Україні, демократи та республіканці зійшлися в антиросійських настроях. Республіканці наголошують: жорстка політика стосовно Москви велася і за Дональда Трампа, хоч публічно він заявляв про бажання “дружити” і висловлював симпатію до російського правителя Володимира Путіна.
У демократів з часів Барака Обами (2012-2016) у зовнішній політиці з’явилася особливість: вони сфокусувалися на Азії та Далекому Сході: Японія – Китай – Кореї – Філіппіни – Індонезія – Індія. Тому що саме в цей регіон американські корпорації виводили своє виробництво, і це спричинило сплеск економічного зростання в регіоні й саме там з’явилася конкуренція для США.
Тому є теорія, що Обама та інші демократи проморгали кризу в Європі, Крим та війну з Росією. Вони також проморгали війну Близькому Сході.
Але Трамп сфокусований на тому ж регіоні. Він, наприклад, хоче відокремити Росію від Китаю. Щоправда, незрозуміло, як він зможе це зробити. З геополітичного погляду це, звичайно, цікава думка.
Чи реальна надія, що Трамп зупинить війну з Росією?
Нині часто про це говорять. Але не факт. Це просто надія, зокрема й серед українців. Зараз вже зрозуміло, що демократи не змогли запобігти війні в Європі, ні зупинити її, коли вона вже почалася. Їхні дії виявилися неефективними, і ними всі незадоволені. Світова преса тепер, ближче до виборів, коли Джо Байден став “кульгавою качкою”, не соромиться назвати його стратегію щодо війни в Україні “провальною”.
Україна незадоволена, бо їй не дають змоги бити по об’єктах у Росії. Європа незадоволена, бо немає гарантій її безпеки, до того ж санкції до РФ руйнують їй економіку. Та й у США незадоволені, бо Росія хоч і послаблюється, але цей процес йде надто повільно, виснажливо.
Тому є версія, що “Трамп там все швидко вирішить”. Але надія ні на чому не ґрунтується, крім туманних заяв самого Трампа. А як буде насправді, велике питання.
Парадокс, але цілком реальною є перспектива, що Трамп повністю збереже зовнішньополітичний курс Байдена. Цей курс на те, щоб не дати задовольнити головну амбіцію Путіна – переговори зі США щодо України (і Європи). Це поставило б Росію однією рівень із США (на рівень наддержави). Саме цього дуже хоче Путін.
Демократи ж повністю ігнорують РФ, щоб ця амбіція залишилася незадоволеною. З тієї ж причини вони всіляко уникають можливого загострення, втягування в конфлікт. І нехай для України та Європи ця стратегія виглядає “провальною”, з погляду геополітичних інтересів США в ній, можливо, є раціональне зерно.
Трамп скопіює політику Байдена? Чому ні, таке вже було
Тож є сценарій, що попри свої заяви, Трамп може скопіювати зовнішню політику Байдена. Це, як йшлося вище, не буде першим таким випадком в історії Республіканської партії та американської політики.
У ХІХ столітті демократи були за рабство, вони наполягали, щоб рабовласництво дозволили також у північних штатах, де його не було. Через це у США відбулася Громадянська війна. У XX столітті республіканці були проти скасування сегрегації (нерівних прав для афроамериканців та “кольорових”), а демократи, навпаки, все це скасували. До речі, саме ставлення до руху афроамериканців за рівноправність остаточно сформувало консервативний імідж республіканців у XX столітті.
На початку XX століття електорат республіканців був у Нью-Йорку, інших великих містах і переважно на сході та півночі, тоді як у демократів переважно у сільській місцевості та на півдні. Протягом 50 років риторика демократів і республіканців настільки змінилася, що й електоратами вони повністю обмінялися. І зараз ті, хто проповідував рабство, виступають за толерантність до геїв та афроамериканців.
Тому нічого дивного та нового не станеться, якщо Трамп раптово “перетвориться на Байдена” та все залишить як є. Але цілком вірогідно й те, що він у разі повернення до Білого дому може зробити й щось нове, і розв’язати вузол проблем, щоб республіканці не програли наступні вибори до конгресу. На це вся надія.
Вибори в США вже почалися
Президентські вибори в США почалися у вівторок, 5 листопада. При цьому в Штатах поширене дострокове голосування, тому мільйони американців віддали свої голоси ще до цієї дати. Зокрема Камала Гарріс повідомила, що вже віддала свій голос. Вона відправила бюлетень для голосування поштою. Її голос прямує до рідного штату Каліфорнія. А ще раніше проголосував чинний президент Джо Байден.
У Сполучених Штатах сили Національної гвардії привели у готовність напередодні виборів президента. Влада очікує можливих заворушень під час виборів. Військові перебувають у готовності. Міністерство внутрішньої безпеки США заявило про високий рівень загрози “виборчій інфраструктурі” в деяких штатах.
Нагадаємо, Інформатор писав, як проходять вибори у США та які шанси на перемогу у Трампа й Гарріс. Також читайте про те, що буде з підтримкою України після виборів у США.
