Київська міська рада не змогла набрати голосів за проєкт рішення щодо збереження будівель, яким виповнилося більше, ніж 100 років, завдяки декільком депутатським фракціям. Серед них – “Слуги народу” у повному складі, а також “Платформа за життя та мир”, обранці від колишньої ОПЗЖ. І цілком можна припустити, що інші депутатські групи і фракції зіграли у “договорняк” з забудовниками.
Автоматичний захист і запобіжники
Результати голосування депутатських фракцій за проєкт рішення про “автоматичне” збереження споруд, вік яких становить більше, ніж 100 років, викладені на сайті Київради. Сам зміст цього проєкту простий: він ускладнює життя забудовникам, бо змінює статус-кво у дозвільних процедурах. В разі прийняття кожному з бізнесменів довелося б збирати папери ще й від профільного Департаменту з охорони культурної спадщини.
“У проєкті закладено перший запобіжник із збереження будівель, вік яких перевищує 100 років, але які не є об’єктами культурної спадщини. Вже під час підготовчих робіт, коли власники розпочнуть ті чи інші “перетворення”, місто вже знатиме, що планують здійснити з цими об’єктами. Ще перед тим, як починатимуть ті чи інші будівельні роботи, обов’язково має бути висновок консультативно-дорадчого органу від Департаменту охорони культурної спадщини щодо можливості таких перетворень”, – пояснила у сесійній залі заступниця Віталія Кличка, депутатка від УДАРу Ганна Старостенко.
Проблема історичних будівель у Києві – одвічне питання. Пам’яткоохоронець Дмитро Перов, що присвятив себе захисту історичних будівель, розповідає, що у столиці є 3 тисячі таких об’єктів, вартих збереження. Втім, статус пам’яток мають лише 1 тисяча. І якщо забудовники дозволяють собі нищити будинки із статусом пам’яток (садиба на Андріївському узвозі, 24, вул. Борисоглібська, 15А, броварня Карла Шульца на Голосіївському проспекті тощо) – то годі й говорити про інші споруди, що такого статуса не мають.
“За минулі роки профільний Департамент КМДА давав статус 1-2 обʼєктам на рік. Всі решти – поступово відправлялись під екскаватор. Тож, був потрібен якийсь стримуючий механізм. Захист фонової історичної забудови – це усталена загальноєвропейська практика. Він передбачає презумцію цінності всіх історичних будівель, безвідносно до їх формального статусу”, – розповідає Перов у Facebook.
Краків, Таллінн, Прага, Рига застосовують саме такий механізм захисту історичних будинків, каже Перов. Але Київраді чомусь забракло сили, аби проголосувати механізм: секретар міськради Володимир Бондаренко тричі ставив питання на голосування, пропонував навіть прийняти проєкт “за основу” у І читанні (“понарошку”, аби до нього ще можна було вносити правки, аби потім ще можна було повернутися до нього) – але депутатам забракло голосів.
Результат на табло: депутатська “рахувалка”
Перов перелічує депутатів, які найактивніше виступали проти законодавчого рішення про “100 років”, як “відсічку” для автоматичного захисту будинків. Це Андрій Вітренко й Микола Конопелько зі “Слуги народу”, Георгій Ясинський від “Євросолідарності”, Ваган Товмасян з “Єдності” Олександра Омельченка, Віталій Нестор з “Батьківщини”, а від фракції-спадкоємиці ОПЗЖ, “Платформи за життя та мир”, – Володимир Кравець. Втім, якщо поглянути на “карту голосування”, стають очевидні деякі тенденції.
Отже, сам Віталій Кличко, який у той момент перебував у залі, натис кнопку “за” (і було б дивно, аби очільник міста та ініціатор проєкту утримався від голосування). Разом з ним натисли кнопки депутати від УДАРу загальною кількістю 21 людина. З інших “не голосували”, хоча перебували у залі, троє; ще п’ятеро – пішли “випити кави” (так на парламентському сленгу називають ситуацію, коли депутат ніби є в залі, але у активному голосуванні участь не бере).
Аналогічною була ситуація в найбільшій фракції “Євросолідарності”. Так, депутат Ясинський і ще шестеро “кавували”, а троє з їхніх колег не натисли на кнопки, бо переймалися іншими питаннями, хоч були в залі. Ідеологічні опоненти “ЄС” із “Батьківщини” дали приблизно такий самий результат: 7 голосів “за” з фракції у 12 людей; при цьому Віталій Нестор, якого називають людиною, близькою до найбільшої забудовниці Києва Влади Молчанової (“Stolitsa Group”), прямо зацікавленої в тому, аби цей і подібні йому провалювалися, звісно, не голосував.
У фракції “Голос” голосувала “за” половина складу, при цьому найгламурніший депутат у Київраді, ексголова Держмитслужби країни Макс Нефьодов обрав кавування. Лише один голос дала фракція “Єдність” Омельченка – в ролі “кіногероя”, що пішов проти фракції, став гендиректор “Київхлібу” Ярослав Федоренко: певно, не міг інакше, адже є секретарем постійної комісії Київради з питань охорони культурної спадщини.
У повному ж складі проігнорували голосування фракції “Слуга народу” (з 12 депутатів лише четверо пішли з зали, усі інші свідомо не натисли кнопки), а також група “Платформа за життя та мир” – колишня фракція ОПЗЖ. З-поза дев’яти позафракційних депутатів голосували лише троє.
Забракло 4 голоси: хто насправді винний
Нагадаємо, проєкт ставили на голосування тричі, і “на максимумі” він набрав 57 голосів при необхідному 61 голосі. Це означає, що, якби ще хоча б 4 людини натисли кнопку “за”, Київ отримав би дієвий механізм із захисту старих історичних будинків. А відтак, на кону стояв кожен голос, але з якоїсь причини саме ці чотири депутати не брали участі, чи вирішили, що відповісти на смс-ку у момент голосування для них важливіше.
І тут важливо, як розподілилися голоси “за” по кожній з фракцій. Так, ті з них, хто ніби й тиснув “за”, але “недотис”, нестимуть меншу політичну відповідальність у порівнянні з тими, хто, як “екс-ОПЗЖ” та “Слуги”, повністю проігнорували голосування. Справа в тому, що вирахувати “квоту” для кожної з фракцій насправді нескладно. А відтак, якщо дійсно є намір “прокатити” проєкт постанови чи рішення Київради, перед засіданням усі ці квоти нескладно звести докупи і домовитись про “не-голосування” інших, ідейних, захисників Києва.
Саме за таким принципом впродовж десятиліть вирішують питання з найбільш “проблемними” ідеологічними законопроєктами у Верховній Раді – мова про ті з них, де фракції точно не можуть НЕ проголосувати “за”, але й приймати їх не можна з низки причин. Відтак, голосування із дефіцитом у чотири голоси в Київраді можно назвати філігранно розіграним “договорняком” з забудовниками та їхніми представниками у сесійній залі. Тому, попри публічні виступи будь-яких міських політиків на захист історичних будівель, можна сміливо пригадувати їм провал 12 грудня 2024 року у сесійній залі, де, насправді, перемогла дружба міських політиків із забудовниками.
Це, звісно, жодним чином не знімає гостроти проблеми. І руйнація усіх будинків-пам’яток у Києві віднині буде так само на совісті депутатів, що полюбляють вештатись кулуарами Київради, як і на совісті в самих забудовників. І хоч їхні депутатські фракції зможуть “відбити” звинувачення тезою про те, що деякі з колег все ж дали голоси, – велика репутаційна пляма віднині лежить на усій міській раді. Що напевно використають нові політичні рухи, які матимуть бажання пройти до Київради нового скликання під час наступних місцевих виборів.
Як Київрада “прокатила” автоматичний захист для історичних будинків, але розглянула передачу споруд забудовникам
Нагадаємо, напередодні Інформатор написав про те, що Київрада не змогла набрати голосів за проєкт рішення щодо збереження будівель, яким виповнилося більше, ніж 100 років. Депутати не захотіли голосувати проєкт навіть за умови, що сам він ухвалюється лише у I читанні, а згодом до нього вноситимуться правки. Сам проєкт напередодні викликав дискусію всередині фракцій – його не підтримують ті з депутатів, хто співпрацює з забудовниками.
А перед самим засіданням Київради 12 грудня 2024 року стало відомо, що депутати Київради планували розглянути низку резонансних питань, що стосуються передачі під забудову історичних пам’яток. Зокрема, йшлося про будівлю на вул. Стрілецькій, просто навпроти Софійського собору. Також до передачі готували частину Екопарку Осокорки, що горів минулої зими, та ділянку, що розташована у Літературному сквері просто у середмісті – байдуже, що про його збереження днями просила Кличка поетеса Ліна Костенко.
