Історія взаємодії центральної влади, байдуже, чи є вона Офісом президента, чи Адміністрацією, та очільниками у Києві завжди сповнена драматизму. Останні заяви Віталія Кличка про узурпацію влади Тимуром Ткаченком – лише медійний епізод у давній історії конфліктів. Обидві сторони завжди ходить по колу, наштовхуючись на одні й ті самі гострі кути, залишені законодавчо: та ж команда Зеленського в деталях повторює кроки своїх перед-попередників, “міцних господарників” часів Януковича. Інформатор нагадує деталі спецоперації по захопленню влади у Києві збіглим президентом.
Спецоперація “втрата документів”
“Хто в нас зараз мер? – Я? Точно, я. А раніше хто був? – Теж я. А хто був до мене? – Не пам’ятаю щось. Здається, нікого не було”, – напівдурнував, напівхизувався Леонід Черновецький перед журналістами восени 2009 року: за час, що минув з моменту обрання на другий термін, минуло півтора роки, і життя у Києві вирувало. Біди не віщувало ніщо – але вже за рік мер втратить більшість важелів керування містом.
25 лютого 2010-го на вході до Верховної Ради двері, запопадливо розчахнуті солдатами з роти почесного караула, ледь не вдарили новообраного президента Віктора Януковича. Поки вся прогресивна спільнота вигадувала кпини про химерність цього символа для “міцних господарників” з Донбасу, на Хрещатику, 36, де тоді неподільно владарював Леонід Черновецький зі своєю “молодою командою”, було не до жартів. Там чудово зрозуміли: вони будуть першими, проти кого обернеться міць адміністративної (репресивної, законодавчої – потрібне підкреслити) машин нової влади.
І власні “слабкі місця” також знали дуже добре. Найпершим з них була, звісно, приватизація – йшлося про десятки будівель та сотні приміщень у Києві, гектари колишньої комунальної землі, цінні активи. Елегантне рішення було віднайдено дуже швидко: роль цапа-відбувайла взяв на себе тодішній “сірий кардинал” від київської влади, депутат міськради й перший заступник голови “приватизаційної” комісії Петро Іванов (до речі, він також став власником деяких активів, зокрема, у енергетиці, завдяки приватизації).
На День гумору 1 квітня (без жартів, як видно, все ж не обійшлося) Іванов запаркував свою автівку, VolksWagen Touareg, біля будинку на Берестейському проспекті – тоді ще Перемоги, 6. Це автозаправка, розташована, до речі, лише у 200 метрах від Національного цирку України. Автомобіль вкрали, чим нанесли великої шкоди київському самоврядуванню, адже у салоні позашляховика за чистим “збігом обставин” лежали усі документи про приватизацію у Києві з 2006 по 2010 роки: він, нібито, віз їх до своєї комісії, аби колеги могли переглянути папери.
Чудасію довелося “проковтнути”. Навіть попри спостереження тодішнього опозиційного депутата від “Блока Кличка” Валерія Карпунцова про те, що за чотири роки мало б накопичитись декілька фур документів (“лише по одному об’єкту папери приватизаційної справи з узгодженнями й усіма довідками складають декілька пухлих томів!” – ремствував той) підозріло містка автівка як у воду гулькнула. Не було ще, бачиться, системи “Розумне місто”, завбачливо встановленої Кличком.
Як Янукович “просто розділив посади” голови КМДА і мера
Черновецькому, втім, така “воєнна хитрість” не надто допомогла. Вже у червні 2010-го він отримав свого “Тимура Ткаченка”. Його звали Олександр Попов, і до свого “десантування” на Київ він встиг вже двічі побувати на посаді міністра з питань ЖКГ й депутатом Верховної Ради. Цінного кадра сам Янукович знайшов у місті Комсомольську Полтавської області – пізніше місто перейменували на Горішні Плавні.
Тоді центральна влада навіть не стала вовтузитись з розділенням повноважень мера й голови КМДА (на першу посаду обирають кияни, на другу – призначає президент). Спочатку Попов сів у крісло заступника голови КМДА, а у листопаді 2010-го – остаточно “закріпився” у адміністрації указом президента. Як пояснив такий дуумвірат ошелешеним журналістам в кулуарах Ради вірний глашатай Партії регіонів Михайло Чечетов, своїм указом голова держави “просто юридично розділив посади”.
Спантеличині від такого наступу на місцеве самоврядування київські чиновники лише спостерігали за спритністю рук. Попов круком звівся над Хрещатиком, 36: щойно опинившись у кабінеті – звільнив “праву руку” Черновецького, Дениса Басса (він був лояльним шефу, як двері, й працював у його Правекс-банку 6 років до посади у КМДА). В тодішньої “молодої зірки”, секретаря Київради Олеся Довгого й голови земельної комісії Олексія Євлаха пройшли обшуки. Суди почали скасовувати рішення Київради про землевідведення, а ще двох топ-посадовців КМДА затримали одразу. З депутатами й чиновниками почали працювати слідчі – й у кабінетах на Хрещатику запала зловісна тиша.
До речі, зі звільненням Басса сталася кумедна історія. Він був звільнений, і Черновецький навіть підписав відповідне розпорядження: Басс спершу ніби здався, вивіз зі свого кабінету у КМДА частину речей. А тоді вирішив поборотись за своє місце під сонцем: самовільно зайняв один з кабінетів на поверсі (у його власний вже встиг в’їхати новий “зам” Руслан Крамаренко). Там і просидів наступні півроку. У Києві Басс був персоною впливовою, передовсім, завдяки величезним потокам “кешу” – тодішній очільник Держкомпідприємництва Михайло Бродський викрив бізнес його родини у понад 1 тисячу кіосків у Києві, крім того, Бассу належала мережа кіосків “Стардогс”.
Додамо, що усі ці події сталися буквально за три перших тижні роботи Попова на посаді. Далі була зміна наглядової ради Київміськбуду: на посаду замість 100% людини Черновецького зайшов нинішній “герой” публікацій, утікач Денис Комарницький – саме він тоді керував фракцією Блока Черновецького у Київраді. Цікаво, що “бути Комарницьким” у 2010-му призначили Олексія Євлаха, секретаря земельної комісії – він утік до Німеччини, де ховався впродовж кількох місяців, доки не був затриманий. Деякі правила гри не змінюються, хто б не був при владі.
Наступним кроком почали притискати потужний і відносно “білий” бізнес, що оточував Черновецького – мова про його зятя Олександра Супруненка, на якого СБУ передала до прокуратури матеріали кримінального провадження. Опозиція у Київраді спробувала хитнути Олеся Довгого постановою про відставку – щоправда, той втримався: “за” звільнення проголосували лише 19 депутатів. Але це були ще “квіточки”: справжній, за термінологією Кличка, “наступ на місцеве самоврядування” у Києві почався у березні 2011-го.
Як Черновецького витисли з країни
31 березня Попов виступив з історичним звинуваченням: Київрада роздала комусь 750 га київських земель загальною вартістю понад 70 млрд грн. Він зробив це просто у сесійній залі міськради, під час засідання, і все резюмувалося в не дуже дипломатичне пікірування з Денисом Комарницьким – тодішнім очільником фракції Блоку Черновецького. Попов зажадав відставки керівництва Київради й формування “нової, конструктивної більшості” (напевно за участі Партії регіонів). А коли депутати відхилили його ініціативи, Комарницький кинув Попову, що перебував у залі, образливу фразу.
“Коли я казав про можливість повернення активів, то мав на увазі насамперед вас”, – відрізав Комарницькому очільник КМДА.
До речі, цікавий момент: Віталій Кличко, тоді очільник власної фракції, вимагав розпустити Київраду й відправити Леоніда Черновецького у відставку. Як бачиться, атаки центральної влади на самоврядування сприймаються геть по-різному в момент, коли ти очолюєш це самоврядування, і коли перебуваєш у опозиції до нього. Вже за тиждень Комарницького затримали – просто в будівлі Київради, причому арешт провели співробітники СБУ у справі 5-річної давнини про побиття адвоката (згодом його засудили до 2 років умовно). Це стало промовистим сигналом для команди Черновецького – спротив став марною справою.
На той момент і сам міський голова, і його зять Супруненко не з’являлися у Києві й у будівлі КМДА вже декілька тижнів. У Київраді почали пліткувати, що мер поїхав з України (зрештою, чутки підтвердилися). Крім того, з України таки виїхав Денис Басс – бізнес на кіосках, подейкували, його родині довелося-таки передати заради безпеки самої родини. 19 квітня захиталася остання “колона” влади Черновецького у Києві: секретар Київради Олесь Довгий “злив” одному з видань світлину власної заяви про відставку. У Партії регіонів в момент відповіли: якби він цього не зробив – за тиждень був би знесений з посади, але вже силами самих “регіоналів”.
На цьому, власне, будь-який спротив влади у Києві узурпації з боку Партії регіонів та Віктора Януковича припинився. Падіння архітектури влади, що її вибудовував Леонід Черновецький впродовж 5 років, завершилося буквально за тиждень: секретарем Київради стала Галина Герега (депутатка від “Громадського актива Києва” – тоді її вважали людиною депутата від “регіоналів” Василя Хмельницького). Леонід Черновецький особисто прибув до сесійної зали, аби внести її кандидатуру, і це був один з останніх його візитів на Хрещатик, 36.
Над Київрадою вивісили білий прапор. У липні 2011-го змінився склад комісій, фактично, сталася передача контролю над ключовими – бюджетною, з питань власності, землі, транспорту – депутатам, керованим “регіоналами”. За два місяці – “контрольний в голову”: залишки фракції Блока Черновецького заявили про саморозпуск. Сам мер на довгий час зник з поля зору, лишаючись на посаді лише номінально – його бачили то в Грузії, то у Ізраїлі. Зрештою, влітку 2012-го він склав повноваження.
Уроки, які слід було б винести Кличку
Передовсім, впадають у око паралелі, на які слід було б звернути увагу Віталію Кличку у цій історії. Починаючи з валу кримінальних справ, що заводили проти оточення Леоніда Черновецького, і закінчуючи персоналіями (“у будь-якій незрозумілій ситуації слід арештувати Дениса Комарницького”). Чи багато нині у Київраді депутатів, на кого б не можна було, маючи бажання, розшукати компромат, питання риторичне: на нього із задоволенням подискутували б депутати з земельної комісії, що перебувають у Лук’янівському слідчому ізоляторі.
Також можна сперечатись про функціонал очільника “військової” влади у Києві, Тимура Ткаченка: чи має він займатись чисто господарськими функціями, чи повинен зосередитись лише на тій, що пов’язана з безпекою киян. Але він точно має більше легітимності в очах містян, ніж Олександр Попов, “відбілений” та імплементований вустами Михайла Чечетова. Але факт: центральній владі вже й не потрібно у Києві розділяти повноваження мера й очільника КМДА повторно – є значно простіший та елегантніший спосіб вибити важелі впливу з рук Кличка.
Цікавий момент: чому у підсумку кияни не сприйняли Олександра Попова? Він намагався запам’ятатись запаморочливими інфраструктурними проєктами: очільник КМДА здавав метро на Теремки, будував розв’язку на Поштовій площі, відкривав у Києві нові сквери, провів реконструкцію НСК “Олімпійського”, зробив де-факто нове інфекційне відділення у Олександрівській лікарні, відкрив нові розв’язки біля мосту Патона й Жулянського шляхопроводу, запустив автомобільне сполучення Дарницьким мостом. Відповідь проста: Попов так і не став для киян “своїм”, бо не був обраним, а саме “нав’язаним” згори керівником міста. А після силового розгону Майдана восени 2013-го відновити вплив вже не зміг.
Та головніший висновок такий: ніхто не вічний. Леонідові Черновецькому роками вдавалося у Києві те, на що не були здатні його попередники – ані Олександр Омельченко, ані Леонід Косаківський не були гнучкими. Маючи непогані менеджерські здібності й знання “вивороту” української влади, мер-“космос” уміло грав на протиріччях між президентом Віктором Ющенком та прем’єрами, Юлією Тимошенко/Віктором Януковичем, і опозицією. Ще й примудрявся чіплятись за крісло і не втрачати його, навіть коли його нещадно критикували геть усі: й президент, і прем’єри, ще й опозиція, і кияни (згадайте лишень кількість мітингів проти “космічного” мера). Віталію Кличку досі вдавалося виходити сухим з води. Чи це надовго – питання теж, властиво, риторичне.
Кличко звинуватив Ткаченка в “узурпації влади”, а НАБУ нанесло удар по земельних схемах
Нагадаємо, наприкінці січня 2025 року, після цілого місяця напруженого мовчання, що тривав з моменту призначення очільником “військової” влади у Києві, КМВА, Тимура Ткаченка, нарешті висловився міський голова, Віталій Кличко. Він виступив зі зверненням до президента, прямо звинувативши Ткаченка у спробі перебрати на себе не властиві для нього “господарські” повноваження, і навіть у блокуванні роботи міської влади. Цим самим Кличко, фактично, перейшов у наступ – якщо перекласти політичну мову боксерськими термінами, наніс швидкий та помітний джеб правою – такі удари найкраще вдавалися йому за спортивної кар’єри. Але й відповідь не забариться.
6 лютого Національне антикорупційне бюро провело обшуки у відомого київського бізнесмена Дениса Комарницького. Саме його називають “смотрящим” за містом – тобто, йому журналісти-розслідувачі приписують створення і реалізацію схем з розкрадання бюджетних коштів у столиці. Трохи згодом в НАБУ пояснили: справа стосується “земельних” схем у Києві – а у ній проходять як діючі депутати Київради, так і заступник Кличка.
