Зірка “Кіборгів” та серіалу “Спіймати Кайдаша” Віктор Жданов поділився думками про те, як популярність впливає на події у житті актора. Він також порівняв зміни у ставленні українців до біженців за останні роки. Ці роздуми він висловив під час інтерв’ю.
Впізнають навіть після змін у зовнішності
Віктор Жданов став настільки впізнаваним, що, навіть кардинально змінивши свій вигляд для нової ролі, продовжує залишатися на виду. Це не засмучує актора, адже він охоче фотографується з фанатами. За його словами, така популярність приносить тільки приємні емоції, особливо коли це відбувається у віці, коли багато чоловіків вже думають про відставку.
“Загалом, це дуже приємно. Коли люди позитивно реагують на твою роботу, відчуваєш, що приносиш їм радість серед важких часів. Ось, наприклад, я недавно поголився, і коли на вулиці мене зупинив поліцейський патруль, я запитав: “Чи я щось порушив?”, а вони відповіли: “Ні. Ви ж актор, ми вас впізнали”. Це було так смішно: “Я ж без бороди. Як ви мене дізналися?!”. Я сам себе ще не впізнавав після зміни зовнішності.
Ми трохи поспілкувалися. Це справді приємно, адже всі люблять, коли їхню роботу оцінюють”, – ділиться актор.
Гостинність та підтримка під час кризи
Актор разом із дружиною двічі переїжджали, спочатку з Донецька до Херсону у 2014 році, а потім, внаслідок повномасштабного вторгнення, вже до Києва. Журналіст запитав актора про зміни у ставленні українців до переселенців за ці роки. За словами Жданова, це залишається болючим питанням. Він нещодавно знімався у фільмі “Сірі бджоли” за повістю Андрія Куркова, що піднімає тему переселенців у час війни. Саме тому актора запросили на одну з головних ролей, адже ця тема була йому близька.
“Це дійсно було дуже важко. Коли залишаєш усе, опиняєшся в секундах абстракції і не знаєш, де ти, хто ти і чому це сталося.
Але нам було значно легше, ніж тим, хто залишився в окупації, не мав можливості виїхати і riskував життям. Слава Богу, нас це не торкнулося, адже на початку вторгнення ситуація була менш напруженою, але зараз все стало очевидним. Ворог відкрито заявляє про свої наміри.
Тому не можна проводити паралелі. Звісно, зміни є. Зараз, коли війна триває вже чотири роки, людям стає важче. На початку війни українці приймали переселенців з розпростертими руками, віддавали останнє. Я бачив це, коли вивозив дружину і доньку за кордон. У Львові було стільки доброти, я не можу цього забути. Це справжнє єднання нації!”, – говорить він.
