Мер Києва Віталій Кличко підписав розпорядження №161 від 2 квітня 2026 року про присудження щорічних стипендій Київського міського голови видатним спортсменам столиці. Документ встановлює щомісячні виплати для рівно 100 атлетів — максимальної кількості, передбаченої умовами відзнаки. Серед нагороджених — чемпіони та призери Олімпійських, Паралімпійських і Дефлімпійських ігор, а також турнірів світового й європейського рівня з десятків видів спорту. Нижче — хто потрапив до переліку та які досягнення та історії супроводжують деяких лауреатів поза спортивними аренами.
Повний перелік стипендіатів 2026 року опубліковано на офіційному сайті Київської міської державної адміністрації. Рішення ухвалено на підставі результатів засідання конкурсної комісії від 24 грудня 2025 року та затверджено підписом міського голови 2 квітня. Розмір щомісячної виплати складає чотири прожиткові мінімуми для працездатних осіб — наразі це приблизно 12–13 тисяч гривень. Програма охоплює спортсменів з олімпійських і неолімпійських дисциплін, а також з паралімпійських та дефлімпійських видів спорту.
Дефлімпійські дисципліни — це змагання найвищого рівня для людей з порушеннями слуху, які проводить Міжнародний спортивний комітет глухих (ICSD) під егідою Міжнародного олімпійського комітету. Ці змагання включають понад 20 літніх (наприклад, футбол, боротьба, плавання) та зимових видів (лижі, сноуборд), де правила загалом відповідають олімпійським за додатковим урахуванням потреби у візуальній комунікації.
У числі ста лауреатів представлені принаймні 30 видів спорту: шахи, легка атлетика, стрибки у воду, художня та спортивна гімнастика, боротьба, фехтування, теніс, біатлон, шорт-трек, фігурне катання, важка атлетика, академічне веслування, підводний спорт, пауерліфтинг тощо. У списку є й спортсмени з паралімпійських та дефлімпійських дисциплін — зокрема плавець Ілля Султанов, який здобув вісім нагород на одних Дефлімпійських іграх, що зробило його одним із найтитулованіших лауреатів. Також до стипендіатів увійшли чемпіон світу з греко-римської боротьби Єгор Якушенко, чемпіон світу зі стрибків у воду Олексій Середа та шахіст Ігор Коваленко — командний і особистий чемпіон Європи 2025 року.
Серед інших помітних досягнень — перемоги на Всесвітніх іграх акробатів Євфросинії Кривицької та Івана Лабунця, срібна медаль чемпіонату світу з пауерліфтингу та золото чемпіонату Європи у Віктора Лесковця, перше місце чемпіонату світу з панкратіону у Юрія Богородченка та золото Дефлімпіади з пляжного волейболу у Юлії Черненко. Подружжя важкоатлетів Ірина та Максим Домбровські разом виступали за Україну на міжнародних стартах, а брати Владислав і Микита Абрамови представляли одну дисципліну — вільну боротьбу. Програма об’єднала атлетів різних поколінь, стилів і напрямків — від класичних олімпійських видів до хортингу, українського бойового мистецтва, заснованого 2009 року.
Вісім лауреатів вирізняються не лише спортивними результатами, а й яскравими біографіями — про них докладніше — нижче.
Руслан Пономарьов: наймолодший чемпіон світу та людина, що неодноразово обмірковувала долю країни
Шахіст Руслан Пономарьов потрапив до списку як учасник командного чемпіонату Європи 2025 року, де збірна України здобула золоту нагороду. Ширша публіка пам’ятає його передусім за дивовижну кар’єру: у 18 років і 3 місяці він став наймолодшим чемпіоном світу в історії ФІДЕ (2002 рік). Наступного року мав відбутися домовлений поєдинок Пономарьов—Каспаров, який так і не відбувся; офіційні версії пояснюють це неприйнятними вимогами, тоді як в шаховому середовищі й досі дискутують про інші можливі чинники.
У 2019 році він публічно критикував дії Федерації шахів України через призначення тренера без консультацій з гравцями. Того ж року на Кубку світу в Росії тривалий допінг-контроль змусив його чекати більше двох годин перед наступною партією — Пономарьов назвав це проявом дискримінації. У 2024 році він навіть долучався до розмов про можливість поїхати на фронт і залишити сім’ю в Іспанії; разом із колегами він також випустив книгу на підтримку ЗСУ, а виручені кошти спрямували на потреби армії.
Ігор Коваленко: чемпіон Європи з шахів, який три роки служив на передовій
Ігор Коваленко на початок 2026 року був першим номером у світовому рейтингу ФІДЕ серед українців (40-те місце у світі, 2682 Elo) і одночасно перебував на військовій службі. У 2013 році він тимчасово змінив спортивне громадянство на латвійське, але повернувся в Україну перед повномасштабним вторгненням. З квітня 2022 року Коваленко був мобілізований у 53-ю окрему механізовану бригаду імені князя Володимира Мономаха, де служив у підрозділі радіоелектронної розвідки (позивний “Халев”). Бригада виконувала бойові завдання на найгарячіших ділянках фронту: Авдіївка, Торецьк, Серебрянський ліс.
У рідкі хвилини спокою він підключався до онлайн-турнірів зі свого бліндажа через Starlink — фотографія з тих сесій обійшла спортивні ЗМІ. За бойові заслуги Коваленко був відзначений орденом “За мужність” III ступеня, який вручав президент. Повернувшись зі служби, він вийшов на командний чемпіонат Європи 2025 року в Батумі, де здобув 5 перемог у 8 партіях без поразок і став одним із ключових авторів золота збірної України — результату, що забезпечив йому міську стипендію.
Таїсія Онофрійчук: олімпійська дебютантка, що пережила сильний психологічний тиск
Гімнастка Таїсія Онофрійчук (нар. 2008) опинилась у центрі уваги ще влітку 2024 року, коли тренерський штаб прийняв несподіване рішення відрядити до Парижа саме її, а не чемпіонку Європи Вікторію Онопрієнко, яка мала захищати ліцензію. Цей вибір спричинив інтенсивні дискусії в гімнастичній спільноті. Під час змагань спортсменка зазнала великого психологічного навантаження: у кваліфікації не почула сигнал суддів для виходу на килим, тренерка не приховала сліз під час її виступу, а у фіналі падіння обруча позначилося на підсумковому дев’ятому місці.
Згодом Онофрійчук довела, що її вихід на Олімпіаду був обґрунтований: у березні 2026 року на Кубку світу в Болгарії вона перемогла в особистому багатоборстві. На церемонії нагородження росіянка Ільтерякова демонстративно відвернулась від прапора України, що федерація гімнастики України розцінила як порушення правил поведінки і подала офіційний протест. Також Таїсія потрапила до рейтингу “30 до 30” від українського видання Forbes.
Марта Костюк: принципова позиція, яку підтримали мільйони
Тенісистка Марта Костюк — одна з найвідоміших і найпублічніших молодих українських спортсменок. Народилася в Києві 28 червня 2002 року; перший тренер — дядько. Вона стала широко відомою завдяки послідовній відмові потиснути руку суперницям з Росії та Білорусі. Найгучнішим став інцидент на Ролан Гаррос 2023 року: після поразки від Аріни Соболенко 20‑річна Костюк відмовилася подати руку, чим викликала неоднозначну реакцію трибун і міжнародну дискусію. Марта чітко пояснила свою позицію: “Я не ненавиджу Аріну. Я просто не поважаю її позицію”.
У травні 2025 року Марта потиснула руку Дарії Касаткіній — спортсменці, яка публічно відмовилась від російського громадянства і виступила проти війни. Цей жест викликав різке обурення в частини російської аудиторії та серед деяких депутатів Державної думи. Костюк також заснувала благодійний фонд, що підтримує молодих спортсменів, і має близько 490 тисяч підписників в Instagram. На Australian Open 2026 вона отримала травму щиколотки в першому матчі й змушена була знятися з наступних турнірів.
Олег Гандей: шолом із рядком Ліни Костенко та історичний чвертьфінал для України
Шорт-трекіст Олег Гандей — уродженець Харківщини, один із символів зимових Олімпійських ігор 2026 у Мілані. Перед стартом змагань між ним та організаторами винив скандал: Міжнародний союз ковзанярів заборонив виступати у шоломі з написом Ліни Костенко “Там де героїзм, там немає остаточної поразки”, кваліфікувавши це як політичний вислів. Гандей став вже третім українським атлетом на Олімпіаді-2026, чий одяг чи спорядження підлягав забороні регуляторів. Зрештою йому дозволили виступати за умови прикриття напису.
Попри всі перипетії, Гандей показав високі результати: на дистанції 500 м він уперше в історії українського шорт-треку дійшов до чвертьфіналу. На 1500 м встановив особистий та національний рекорд і вийшов у B‑фінал — найкращий результат України в цій дисципліні. Під час однієї з гонок американський спортсмен врізався в Гандея, але той, хоч і кульгаючи, дійшов до фінішу. Хоча медалі не здобув, Олег привернув увагу світової спільноти до українського шорт-треку та довів конкурентоспроможність країни в цьому виді спорту.
Кирило Марсак: 19‑те місце, яке означає рекордний результат за 24 роки
21‑річний фігурист Кирило Марсак із Херсону дебютував на Олімпіаді-2026 у Мілані в умовах, що нагадували драму: на відбірковому турнірі в Пекіні вкрали іграшки, які вболівальники кидали на лід після його виступу — інцидент привернув увагу ЗМІ. В Мілані його поставили в розминкову групу разом із росіянином Петром Гуменником, і трибуни, де було багато прихильників останнього, домінували шумом під час розминки Марсака. Після публічних виступів проти допуску “нейтральних” російських спортсменів він отримав хвилю образ у соцмережах.
У короткій програмі Марсак посів 11‑те місце й встановив особистий рекорд, при цьому випередив Гуменника, що сам спортсмен назвав “іронічним”. У довільній програмі падіння змусило його опуститися до 19‑го місця — проте цей підсумок став найкращим для України в чоловічому одиночному катанні за останні 24 роки. В підсумку Гуменник фінішував нижче за Марсака.
Юлія Левченко: повернення після тривалої кризи й важливий урок про ментальне здоров’я
Стрибунка у висоту Юлія Левченко родом із Бахмута — міста, що зазнало масштабних руйнувань унаслідок війни. Ця обставина надає її спортивному образу особливого сенсу. Вона пережила тривалий спад у кар’єрі — близько п’яти років без міжнародних медалей і невдалий фінал Олімпіади в Парижі 2024 року, де не подолала початкову висоту. У відкритих інтерв’ю Левченко відверто говорила про психологічний тиск і внутрішні обмеження, що дало початок широкому суспільному діалогу про ментальне здоров’я в спорті. Також виникла дискусія щодо форми спортсменок: користувачі мереж активно обговорювали її комплект, а Юлія детально пояснила функціональні причини вибору форми для стрибунів.
У березні 2026 року Левченко тріумфально повернулася на міжнародну арену: вона здобула срібну медаль чемпіонату світу у приміщенні в Торуні — першу подіумну позицію на міжнародному рівні за дев’ять років. Особисте життя також розвивалось: у 2024 році вона вийшла заміж за легкоатлета Юрія Кіщенка і служить у Збройних силах України у званні молодшого лейтенанта.
Юлія Джіма: олімпійська чемпіонка зі складною історією командної медалі
Біатлоністка Юлія Джіма — донька Валентина Джими, який представляв Україну на Олімпіаді в Ліллегаммері 1994 року. Вона сама є олімпійською чемпіонкою Сочі-2014 у естафеті 4×6 км у складі команди разом із Семеренко, Підгрушною та Сімашкевич. Проте у 2017 році команда втратила срібну медаль Сочі-2014 через допінгові епізоди у двох інших учасниць, що стало болючим ударом для всієї збірної.
Юлія особисто не була замішана у допінгових випадках, але репутаційні наслідки позначилися на команді. На зимовій Олімпіаді-2026 у Мілані вона виступила в спринті, посівши 24‑те місце і пробившись до гонки переслідування — результат, здобутий після тривалих проблем із формою та реабілітацією після травми.
Стипендія та її умови: як це працює
Програма стипендій Київського міського голови для видатних спортсменів була започаткована у 2023 році і передбачає щомісячні виплати у розмірі чотирьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Кандидатів подають фізкультурно-спортивні товариства та федерації, а остаточне рішення приймає конкурсна комісія Департаменту молоді та спорту КМДА. Підставою для присудження є виключно конкретні міжнародні результати: виступи на Олімпіадах, чемпіонатах світу та Європи, Кубках світу тощо. Відзнаку можуть і скасувати: наприкінці 2025 року мер міста позбавив стипендії спортсменку зі стрибків у воду Софію Лискун після її набуття російського громадянства.
Київська міська влада наголошує, що підтримка спорту високих досягнень — це не лише інвестиція в медалі, а й у майбутнє молоді та розвиток столиці. За словами мера, відтік молодих спеціалістів за кордон — одна з проблем, які потребують уваги: багато хто вже знайшов роботу, опанував мову та будує життя в Європі. Стипендіальна програма — один із інструментів, що допомагає утримувати спортивну еліту в Києві й зберігати потенціал столиці.
