Нещодавно помітили, що біля Червоного корпусу КНУ ім. Т. Шевченка від історичного муру почали відпадати великі шматки тиньку й фарби. Ми звернулися до ректора, Володимира Бугрова, який повідомив, що вже висловив претензії підрядній організації, що проводила реставрацію муру у 2019 році. Крім того, під час розмови з’ясувалося багато цікавого про минуле й сучасний стан Червоного корпусу: у нього є свої секрети, а також планується реставрація подвір’я.
– Чи є потреба звернути увагу на певні елементи Червоного корпусу, адже будівля історична і, напевно, має специфічні потреби?
– Безперечно. Коли буде можливість, ми повернемось до питання реставрації внутрішнього двору Червоного корпусу: роботи планували ще до повномасштабного вторгнення, бо деякі елементи старіють і потребують відновлення. Ми постійно слідкуємо за станом корпусу. Тут є дерев’яні перекриття, які намагаємося не перевантажувати.
– Тобто дерев’яну конструкцію поки не замінювали?
– Так. Минулого року, попри складнощі війни, ми завершили встановлення пожежно-охоронної сигналізації в Червоному корпусі. Вона працює одночасно як система оповіщення під час повітряних тривог та виконує інші функції. Особлива увага була потрібна через те, що у нас дерев’яне перекриття даху й дерев’яні міжповерхові перекриття.
– У 2019 році корпус востаннє фарбували, тоді він став ще більш червоним, а капітелі центральної колонади пофарбували в чорний. Чому обрали саме такі кольори?
– Тут складнощі: існує багато версій, але одна з найправдоподібніших — що це були кольори ордену Святого Володимира, на честь якого носив назву університет.
– Знаю, що Червоний корпус не завжди був червоним: у 1843 році, одразу після побудови, його пофарбували у світлий тон…
– А згодом його перефарбували у зелений!
– Як він зрештою став саме «Червоним» корпусом, таким пізнаваним?
– Це відомо досить чітко: коли подавали прохання цареві на будівництво корпусу — тоді він ще знаходився за межами міста, бо місто закінчувалося на Бессарабці — у документах зафіксовано відповідь від царської адміністрації, в якій зазначено, що колір має бути «як у Зимовому палаці у Санкт-Петербурзі». Проте там інший відтінок, і в Києві вийшло дещо по-іншому. Існує також побутова легенда: будівельники вичерпали кошти й узяли найдешевшу фарбу того часу — червоний сурик. Наскільки це правда, важко стверджувати, але така версія ходить серед людей.
– Хто зараз визначає тон червоного під час фарбування будівлі?
– Тон підбирається дуже ретельно. Загалом, коли робимо ремонти, підхід серйозний: наприклад, при відновленні корпусу механіко-математичного факультету на ВДНГ роботу виконувала німецька компанія. Коли вони демонтували стару вестибюльну групу радянських часів, задіяли дослідницьний центр у Баварії, який моделює навіть парусність вікон. Аналогічно й тут: компанія, що працювала у середині 2010-х, враховувала низку факторів — грибок, сонячне опромінення тощо. Тож фарба підбиралася на основі мікробіологічних досліджень, зважаючи на специфіку історичної споруди.
– Звучить дуже ґрунтовно.
– Саме так. Тоді я ще був проректором з навчальної роботи і бачив, наскільки детально вони працювали — це було приблизно три місяці перемірювань і випробувань. Вони навіть вимірювали інсоляцію по різних фасадах. Зверніть увагу: там, де нині центральний вхід, на четвертому поверсі з цієї сторони немає вікон.
– Чому так сталося?
– Бо та сторона майже північна й майже не має сонячного освітлення. До того ж первісний вхід планували з іншого боку — там, де нині ботанічний сад імені академіка О. Фоміна. Коли проєктували вулицю Володимирську, вона мала б йти з іншого боку від університету Св. Володимира й сягати до Володимирського собору, але реалізувати це не вдалося — вулицю «перекинули» на інший бік корпусу й зробили вхід звідти. Тому й на четвертому поверсі з боку ботсаду вікна є, а зі сторони вулиці — ні.
– А вам особисто подобається такий колір?
– Так, цілком. Кажуть, що «червоне — то любов», і тут її багато. Чорний додає трохи журби, але без неї теж ніяк. Мені тут дуже комфортно — я тут з 1942 року (жартую, із 42-го року працюю тут). Коли я вперше потрапив до Червоного корпусу після вступного іспиту, то отримав сильне враження: нас, студентів філософського факультету, зібрали в центральному вестибюлі — і хоч він тоді виглядав інакше, ніж зараз, все одно вражав. Тож я завжди раджу своїм студентам заходити через центральний вхід, щоб відчути дух Університету. Звісно, тепер з міркувань безпеки зайти можуть переважно філософи, історики й юристи. У будівлі також є свої таємниці й загадки.
– Розкажіть одну з них.
– На четвертому поверсі колись був карцер — туди у ХІХ столітті саджали на хліб і воду студентів за провини. Тепер там розташований один з підрозділів історичного факультету. І інколи люди жартують, що там блукає дух нерадивого студента!
Що саме сталося з історичними мурами біля Червоного корпусу
Нагадаємо: нещодавно було виявлено, що історичний мур Червоного корпусу КНУ ім. Т. Шевченка в центрі Києва почав руйнуватися вдруге за останні десять років. Небезпечну ділянку огородили червоною стрічкою, обмеживши рух пішоходів у цьому місці.
Під час розмови з Володимиром Бугровим він запевнив, що мур відреставрують, щойно з’явиться технічна й фінансова можливість, причому роботу повинна виконувати виключно ліцензована компанія. Сама ситуація, коли тиньк почав відшаровуватися разом із фарбою — наче мур «скидав шкіру» — виникла через неякісний ремонт, проведений у 2019 році.
