Шоумен і волонтер Сергій Притула розповів про випадок, коли його ошукали у Великій Британії — зокрема в Лондоні. За його словами, він оплатив навчання в одному з лондонських коледжів, але насправді отримав зовсім не те, на що сподівався. Про це він говорив під час розмови з журналісткою проєкту “Зі своїми по суті” на “Суспільне Культура”.
“Це чистої води афера”
“Я заплатив за навчання, очікуючи, що дійсно буду вчитися. Моє уявлення про закордонний коледж формувалося за красивими картинками з серіалу ‘Беверлі Гіллз 90210’ — уявляв себе молодим, енергійним, що прогулюється між корпусами з книгами, приєднується до футбольної команди і загалом живе студентським життям”, — розповів Притула.
“А коли приїхав, виявилося, що мій коледж займав лише два поверхи в п’ятиповерховій будівлі біля лінії Пікаділлі, недалеко від стадіону ‘Арсенал’. Якщо порівнювати з Києвом — це наче вже під Житомиром (сміється). Там штукатурка обсипалася, і на заняття майже ніхто не ходив. Насправді такі установи створюють не заради освіти — це банальна схема, де заробляють на студентах з України, Литви, арабських країн та інших”, — пояснив він.
Притула додав, що по приїзду до Британії його віза була обмежена за строком, тож її доводилося продовжувати — нібито через коледж, який насправді був створений лише для цього.
“Моя віза була лише на два, здається, місяці — я оплатив навчання на цей період. Хтось купував на три місяці, хтось на два. Люди, які приїжджали, зазвичай не планували реально вчитися — вони приїжджали заробляти. Але оскільки віза мала обмеження, ці школи за певну плату видавали документи про відвідування занять, бо без такого паперу британський Home Office не продовжив би візу. А людям потрібно було лишатися, працювати і заробляти”, — зазначив Притула.
Працював вантажником і офіціантом
Він розповів, що серед багатьох людей, які чітко знали, навіщо приїхали до Лондона, він майже був єдиним, хто приїхав з метою саме вчитися. Однак реальність виявилася іншою.
“Коли я потрапив у цей ‘коледж’, стало ясно, що там не навчають — заклад створений не для цього. Це було дуже сильне розчарування. Я приєднався до молодих українців, які працювали на будовах: махали лопатою (совком), вантажили. Працював на будівництві, був вантажником, трохи попрацював на пошті”, — пригадує Притула.
“Після травми я вже не міг працювати фізично, тому кілька місяців перед поверненням додому працював офіціантом. Це була чудова робота для 19-річного: постійна комунікація, можливість відточити мову. Як вантажнику, мені вистачало близько двадцяти фраз, щоб виконувати завдання, і саме стільки знали мої колеги з Бурунді, Уганди та Гани”, — додав він.
Притула охарактеризував цей досвід як “неймовірно корисну життєву школу”: коли ти за тисячі кілометрів від родини і змушений самостійно приймати рішення, це дає можливість вчитися на власних і чужих помилках. “Отримати такі навички в 19 років — безцінно”, — підсумував волонтер.
