У 2024 році в Києві стався випадок, який сильно похитнув уявлення про безпеку в освітніх закладах під час повномасштабної війни. Керівниця Департаменту освіти і науки КМДА Олена Фіданян оприлюднила цю історію на фоні нових тривог — адже гуртожитки столиці вже неодноразово ставали ціллю ворожих ударів. Декілька хлопців із гуртожитку закладу професійної освіти відмовились виконати наказ педагога сховатися під час сигналу тривоги; після вибуху в сусідній будівлі вони мчали до укриття босоніж по коридору, встеленому битим склом. На фото з місця подій видно кров від порізів на їхніх ногах.
Деталі інциденту Фіданян описала у своєму дописі у Facebook, підхопивши дискусію про реалії воєнного часу та майбутні освітні реформи, зокрема щодо гуртожитків для старшокласників у профільних ліцеях. Ранковий обстріл застав учнів сплячими. Після сигналу тривоги черговий викладач обійшов кімнати особисто: більшість дітей одразу рушила до укриття. Проте в одній з кімнат підлітки проігнорували прохання адміністратора і грубо відмовилися вставати з ліжок.
Вихователь кілька хвилин намагався їх умовити — і лише після довгих прохань сам подався до укриття останнім. Незабаром пролунав вибух: ворожий снаряд влучив у сусідню нежитлову споруду. Там загинула людина. В укритті гуртожитку вже перебували всі мешканці, крім кількох хлопців із тієї кімнати.
“Вони теж прибігли. Прибігли після вибуху. Прибігли після того, як вікна їхньої кімнати, розбившись, завалилися всередину. Хлопці, позлітавши з ліжок, навіть не встигли взутися і, не відчуваючи болю, босоніж мчали стрімголов коридором, що був вкритий шаром битого скла”, – пише Олена Фіданян.
Наслідки цього трагічного уроку виявилися різними, але для всіх важкими. Підлітки отримали глибокі порізи на стопах — шрами, які залишаться з ними на все життя. Педагоги та адміністрація, за словами Фіданян, мають емоційні рани: переживання, жаль і тривогу. Після завершення тривоги весь колектив, перебуваючи в різних частинах міста, підтримував зв’язок з учнями, а потім прибув до закладу — допомагав збирати речі й супроводжував кожного додому, оскільки гуртожиток певний час не міг функціонувати.
Окрім моральної травми, педагогів чекали й юридичні наслідки. Директорка — яка на момент обстрілу о п’ятій ранку була вдома — вихователь та інші представники адміністрації мусили писати численні пояснювальні записки до різних установ. Їм також довелося проходити допити й бесіди з правоохоронцями. Фіданян наголошує: педагоги несуть юридичну відповідальність за здоров’я й життя підопічних — навіть коли ті відмовляються слухати вказівки або поводяться зухвало. Стан вихователя після події вона описує словами розпачу: мовчання й руки, що тремтіли від жаху.
Фіданян окремо згадує матерів цих хлопців — вони дізналися про обстріл з новин, і уявити їхній стан у ту мить важко. Цю історію вона наводить як аргумент у дискусії про освітні реформи в умовах війни: будь-які нові рішення щодо навчальних закладів і гуртожитків мають спиратися на жорстку реальність сьогодення.
“Це реалії воєнного часу, які ми, дорослі, маємо враховувати, впроваджуючи реформи. Бо сьогодні наші помилки, на жаль, можуть коштувати комусь життя”, – підсумовує Фіданян.
Безпека дітей у Києві: укриття в школах і культура реагування на тривогу
Питання захисту учнів під час ворожих ударів залишається одним із ключових для столичної системи освіти. Влада одночасно відновлює інфраструктуру та працює над формуванням культури безпечної поведінки серед дітей. Так, після скандалу в занедбаній школі №67 на Солом’янці розпочали масштабний ремонт і запланували капітальне облаштування укриття на 2026 рік. Проте навіть найкраще обладнане укриття не врятує, якщо діти не йдуть туди. Тому регулярні тренування дій під час тривоги й формування усвідомленого ставлення до власної безпеки — не менш важливі завдання, ніж будівельні роботи.
Київ живе в умовах постійної загрози: нічні атаки викликають пожежі й руйнування в різних районах, і мешканці міста знову й знову вимушені вдаватися до укриттів. Ситуація з хлопцями з гуртожитку ПТУ не поодинока — це один із ризиків у місті, що перебуває під постійними обстрілами. Педагоги та фахівці з безпеки наголошують: вміння моментально реагувати на сигнал тривоги та беззаперечно виконувати вказівки дорослих — навичка, яка рятує життя.
