Більшість медіа та інфлюенсерів сприймають війну в Ірані як чергову витівку «божевільного американського діда». Але що якщо це не так? Існує ймовірність, що у США є чітка стратегія, яку вони прикривають беззмістовними гучними заявами, схожими на нещодавні миролюбні вислови Трампа. Конфлікт у Перській затоці може бути спрямований на те, щоб послабити позиції Китаю та обмежити його можливості. Паралельний крок — розірвати енергетичні звʼязки між Росією і Китаєм. У результаті це може завершитися швидким підписанням мирної угоди з Україною.
План США в Ірані
За однією з версій, метою США є взяття під контроль видобутку нафти на узбережжі Перської затоки, зокрема в провінції Парс. Там сконцентровано близько 50% усіх нафтових розробок Ірану. Звісно, реалізація такого плану може вимагати наземної операції, і Трамп вже натякав, що таке втручання можливе.
Однак поки що час для масштабної наземної операції не настав. Існує ризик, що Іран кине ракети по своїм же нафтовим об’єктам, якщо ті опиняться під контролем американців.
Тому США, ймовірно, чекають, поки Іран витратить значну частину запасів своїх балістичних ракет та дронів-«шахедів». Після цього слід очікувати ударів по об’єктах виробництва й зберігання цієї зброї.
Окрім того, американські сили можуть намагатися захопити об’єкти збагачення урану, наприклад завод у Натанзі та інші схожі підприємства. Це, здебільшого, точкові операції, які не вимагають масового задіяння сил.
Якщо США отримають контроль над нафтовидобутком і центрами збагачення урану, Трамп зможе оголосити операцію завершеною. Це нагадуватиме сценарій із Венесуелою: усунутий лідер, захоплені нафтові активи.
Важливий момент: 7–8 березня Ізраїль завдав ударів по нафтових об’єктах Ірану. Примітно, що удари були нанесені не по узбережжю Перської затоки, а по родовищам у внутрішніх регіонах — Тегеран, Агдасіє, Кередж (північний схід).
У команді Трампа цей крок викликав незрозуміле на перший погляд занепокоєння, яке представники Білого дому не змогли однозначно пояснити. Проте суть протесту була зрозумілою: нафтову інфраструктуру не можна бомбити.
Велика загроза для Китаю
Справжнім об’єктом цієї стратегії, ймовірно, є Китай. Іран — один із ключових постачальників нафти до КНР. У 2025 році середній щоденний експорт з Ірану до Китаю становив близько 1,38 млн барелів — це приблизно 13% від загального обсягу споживання нафти Китаю (без урахування російської нафти).
Ще близько 4,5% цього імпорту надходило з Венесуели за період Мадуро — це приблизно 400 000 барелів на добу (дані за 2024 рік). Часто Китай отримував венесуельську нафту в обмін на реструктуризацію боргів, і цей механізм також важливо пам’ятати.
Інші джерела неросійської нафти для Китаю також розташовані на Близькому Сході:
- Саудівська Аравія — 15% обсягу (приблизно 1,7 млн барелів на добу),
- Ірак — 12% (приблизно 1,3 млн барелів на добу),
- Оман — 7% обсягів,
- ОАЕ — 6% обсягів,
- Кувейт та Катар разом — 5% обсягів.
Наразі видобуток у регіоні частково паралізований, і якщо бойові дії триватимуть, існує ризик повної зупинки поставок.
Китай контролює значну частку рідкоземельних металів, потрібних, зокрема, для акумуляторів та інших промислових продуктів у США, і вже використовував цю перевагу як важіль тиску на Штати.
У відповідь Трамп будує власну монополію на нафту й газ, що створює для Китаю вкрай важку ситуацію.
Так, така блокада на Близькому Сході вдарить і по Європі, адже вона також залежна від регіональної нафти. Проте у політичній доктрині тих республіканців, які приходили до влади разом із Трампом, закладено послаблення Європи, яку вбачають не союзником, а бременем.
Раніше детально розглядали цю політичну доктрину, підготовлену фондом Heritage для адміністрації Трампа. За цією доктриною головним геополітичним суперником США є Китай, і боротьба з ним передбачає контроль над ключовими ресурсами.
Пропозиція Трампа до Росії
Ще одна важлива деталь: у Китаю є додатковий постачальник — Росія.
У 2025 році російський експорт до Китаю становив близько 2,07 млн барелів на добу, що становить приблизно 20% від потреб КНР.
Ця нафта часто є найдешевшою через санкційний тиск (у тому числі через дії США). Через це Китай добився значних знижок, і є версії, що постачання здійснюються за цінами нижче собівартості.
Китай не надто щедрий у відносинах із продавцями: він витискає найбільш вигідні умови й низькі ціни. Саме ця вразливість Китаю бачиться з боку американської стратегії.
З цієї перспективи переговори Трампа з Путіним не виглядають такими вже нелогічними чи абсолютно неприйнятними. Трамп намагається відірвати Росію від Китаю, пропонуючи Путіну привабливі економічні проєкти. Найсуттєвіша пропозиція — скасування санкцій щодо російської нафти і газу.
У разі скасування санкцій Росія зможе продавати енергоносії за вищими цінами й отримати доступ до інших ринків, тож потреба перепродавати нафту Китаю за вкрай низькими цінами зникне. Для Китаю це означатиме серйозну енергетичну проблему: з великих постачальників йому залишиться лише Бразилія (близько 6% імпорту).
Тут постає ключове питання: чи готові росіяни ухвалити такі зміни? Можливо, ідеться про те, на що натякав Лавров — «дух Анкоріджа». Росіяни можуть погодитися на певні умови, але їх хвилює ризик, що політик, який уклав би угоду з США, втратить владу на наступних виборах, і відносини знову стануть ворожими. Китай же — це постійний стратегічний партнер для Москви.
У відповідь у Трампа є свій аргумент: необхідно покласти край війні в Україні. Перейти до прийнятних домовленостей і навіть виплатити певну компенсацію Україні. Без агресії виникає і можливість домовленостей без подальших претензій.
Тому ймовірність мирної угоди з Україною, попри хаос унаслідок подій на Близькому Сході, зростає саме в короткий проміжок часу — поки ціни на нафту високі і Росія може отримати значні прибутки.
Що думають у Кремлі щодо угод з Трампом
Точно сказати, що саме відбувається у головах кремлівських керівників, важко, але за діями можна простежити певні тенденції.
Росія виявилась доволі поступливою у ключових аспектах обговорення мирної угоди з Україною. Найцікавіше — готовність віддати частину золотовалютних резервів, заморожених у європейських банках, для післявоєнного відновлення України.
Цей елемент переговорів привертає особливу увагу та виявляється важливішим, ніж такі питання, як денацифікація чи вибори. Здається, Москва готова віддати значні кошти як гарантію відсутності майбутніх претензій з боку західних країн.
Отже, можна зробити висновок, що в Кремлі варіант угоди з Трампом розглядають серйозно. Залежність від Китаю не дала Росії ані глобальної ваги, ані великих фінансових надходжень.
Чи відомо про це все Зеленському?
Ймовірно, так. Те, що Зеленський відмовляється віддавати Путіну Донбас (за що його критикують у країні), може свідчити про розуміння ним справжньої вартості такої угоди для Росії.
Мова про те, що Росія настільки зацікавлена в угоді з Трампом, що може поступитися Донбасом. Раніше в переговорних процесах Москва уже відмовлялась від низки радикальних вимог досить спокійно.
Оскільки ж остаточної угоди поки що немає, Росія робить різкі заяви і паралельно намагається досягти своїх цілей силовими методами, якщо бачить, що Україна не поступиться добровільно.
Також очевидно, що позиція Зеленського дратує Трампа, і той вагається, на кого більше тиснути — на Кремль чи на Банкову. Проте нічна розмова між Трампом і Путіним 10 березня може вказувати на те, що були досягнуті певні нові домовленості, і, можливо, Москва пішла на додаткові поступки.
Це може означати, що переговори між РФ і Україною відновляться найближчим часом, і є велика ймовірність їх завершення мирною угодою. Уже зʼявилися заяви з Кремля, зокрема від прессекретаря Пєскова, що Трамп не просив припинити вогонь — його цікавить саме комплексна мирна угода.
Цей матеріал не про справедливість, а про політичну гру, де справедливості часто бракує. Москва може вийти з вразливого становища, Україна отримає мир, але, можливо, не поверне всі втрачені території.
