Актриса Тетяна Малкова, яка здобула популярність завдяки своїй ролі у фільмі “Конотопська відьма”, а також у романтичній комедії “Відпустка наосліп” і серіалі “Пес Альф”, розповіла про своє небажання жити за кордоном. Незважаючи на те, що з початку повномасштабної війни вона переїхала до Польщі разом із сім’єю, Тетяна ділиться своїми думками про ставлення поляків до українців, яке змінювалося протягом часу. Вона також згадала про те, куди планують переїжджати українці, якщо Польща знову опиниться у війні. Усе це стало темою інтерв’ю на телеканалі “Суспільне Культура”.
Не хочу жити в Європі
З початку війни актриса оселилася у Варшаві разом із чоловіком та двома дітьми. При цьому ініціатором переїзду була її старша донька, яку спонукали до цього бабусі.
“Я проводжу 50 відсотків часу у Польщі, а половину – в Україні. Наразі у мене два проєкти, тому більшу частину часу я в Україні. Після цього я повернусь до Варшави. Це дуже важко емоційно – приходити до квартири, де тебе чекають тільки голі стіни. Бог здоров’я людині, яка придумала відеозв’язок – є ілюзія, що вони десь тут. Але якби вони залишилися тут, і під час зйомок пролунала повітряна тривога, я б вже мчалася кудись. Тому я рада, що вони там спокійно навчаються. Це не легкий час для них, адже подорож і еміграція – це різні речі. Їм справді важко, у них свої труднощі.
Ми майже не планували їхати і не мали таких думок, поки моя старша донька не почала часто спілкуватися з бабусями і через деякий час прийшла до нас, сказавши, що їде за кордон – з нами або без нас. Тоді їй було 12 років. Питання про наш переїзд було вирішено автоматично.
Коли я, як нормальна людина, ствердила, що залишаюся, бо це не війна і такого не може бути у XXI столітті, матір вирішила, що зі мною розмовляти неможливо, і обрала інший шлях”, – згадує Тетяна.
Провівши три роки у Польщі, актриса сформувала власне враження про цю країну та європейські країни загалом, і вирішила, що не хоче жити тут. Вона вказала на багато причин – від бюрократії до медицини. На її думку, рух в бік Європи – це рух у нікуди. Вона відчуває помітну різницю у ментальності між собою та поляками.
“Ми не малюки і розуміємо, що співчуття та допомога були у певний момент, а потім почалися звичні речі. Не було ілюзій, що нас там сильно чекають чи сильно хочуть допомогти. Це була перша реакція людей на біду, а потім у мене була розмова з польським кастинг-директором, який сказав: “Таню, ви не думайте, що ми вас дуже любимо. Просто ми ненавидимо росіян більше, ніж вас”. Насправді Польща дуже розділена. Молодь співчуває і допомагає, а старше покоління більш жорстке. Проте є й чимало старших людей, які підтримують нас. Усе залежить від конкретної людини.
Я ніколи не хотіла бути в Європі, бо це для мене дорога в нікуди. Через бюрократію вони втрачають людяність. Приведу елементарний приклад. Коли до мене приїхала подруга, ми разом із дітьми вирішили потанцювати. Я впала і втратила свідомість через те, що сильно вивернула ногу і відчула неймовірний біль. Ця ситуація стала стратегічною помилкою, адже це була субота. Як мені потім сказали, в Польщі можна хворіти з понеділка по п’ятницю з 9:00 до 16:00. В інший час доводиться зупинити свої незручності, бо нікому до цього справи немає. Я була змушена звертатися до приватної клініки, сподіваючись на кращий сервіс, але там виявився старий рентген-апарат. Я не бачила таких давно. За прийом я заплатила 60 євро, а отримала ту ж саму пораду: “Тримайте ногу згори та прикладіть холодне”, – висловлює своє невдоволення Тетяна.
Не задовольняє Тетяну не лише медичне обслуговування, але й побут у цій та багатьох інших європейських країнах, зокрема й відносини між сусідами, коли всі можуть відпочивати разом, а потім один з них викликає поліцію через надмірний шум.
“Мене вкрай дивує, коли сусід робить мені дрібний ремонт, а потім просить 30 євро. Я б могла сама зробити. Щоб виконати навіть прості роботи, потрібно мати безліч документів та дозволів. Постійно відчуваєш, що тебе контролюють,” – нарікає Малкова.
Донька вже не хоче повертатися до України
В умовах, що склалися, логічно було б повернутися до України або переїхати в іншу країну, якщо умови не влаштовують. Але Тетяна не бажає повертатися, зважаючи на безпеку своїх дітей.
“Минулого року, коли ми знімали “Пес Альф”, був прильот. Я пам’ятаю той жах, коли лише на секундочку уявила, що мої діти зараз у Києві. Я не хочу цього. Вони залишаться там, поки я не впевнюсь, що у нас все спокійно. Я вірю, що ми переможемо, але попереду нас чекає складний час, коли люди повернуться з фронту і їм буде важко адаптуватися до нової реальності. Будуть конфлікти, і тільки бездіяльний не розуміє, що нас чекає непростий період. Але це буде час, коли, принаймні, не будуть літати бомби над головою,” – ділиться вона.
Діти Тетяни, на відміну від матері, швидше адаптувалися у Польщі. Старша донька недавно висловила бажання не повертатися до України, хоча спочатку їй було дуже важко.
“Молодший син швидко адаптувався, а донька ні. Спочатку через стрес вона набрала 12 кілограмів. Потім пішла до школи, і там її почали булити. Ще й мова була для неї новою. Дійшло до того, що я знайшла у її сумочці таблетки для схуднення. Тепер вона говорить, що вже ополячилася і, можливо, залишиться тут. Мені дуже сумно це чути. Я не хочу, щоб вона ополячувалася, але не знаю, що зробити,” – зізнається Тетяна.
Ще одна причина, чому Тетяна не хоче залишатися в Польщі, – це, на її думку, зверхнє ставлення поляків до українців, яке відчувається всюди: на вулиці та в магазинах. Однак, якщо загроза війни знову з’явиться для Польщі, вона не знає, куди далі тікати. В свою чергу, поляки, з якими спілкується Тетяна, вже планують виїзд у безпечніші країни, наприклад, в Іспанію.
“Я почала відчувати антиукраїнські настрої десь за пів року до виборів в Польщі. Це важко, коли виходиш, а на тебе дивляться: “Ти хто?” Однак серед тих поляків, які прийняли нас, усі залишаються на нашому боці. Чому інші так реагують – не знаю. Можливо, вони відчувають конкуренцію. Українці відкривають бізнеси в Польщі і в минулому році сплатили чимало податків.
Щодо відчуття загрози з боку Росії, багато знайомих поляків вже продали свою нерухомість та купили нову в Іспанії протягом останнього року. Це говорить про певні тенденції. Наші сусіди вже прокладають плани на випадок подальших подій. Що стосується нашого місця, я не знаю, куди ми підемо далі. Чоловік намагався зі мною говорити, але я відразу починаю плакати. Я не хочу тікати все життя, але і жити за кордоном мені не хочеться,” – ділиться своїми переживаннями Тетяна.
