Повідомлено про дату та місце прощання з композитором Ігорем Покладом. Церемонія відбудеться у пʼятницю, 11 липня, з 10:00 до 12:00 в Національній філармонії України. Нагадаємо, що він помер 9 червня на 84-ому році життя. Багато хто знає його як композитора музики до мультсеріалу “Як козаки…” та таких хітів, як “Дикі гуси” та “Сіла птаха”, котрі виконувала Ніна Матвієнко.
Я познайомився з його дружиною Світланою Поклад, коли їхню сімʼю вдалося евакуювати з окупованого Ворзеля одному з іноземних волонтерів. Вона розповіла, як їхній родині вдавалося витримувати ці жахливі дні. Після цього ми ще кілька разів говорили, і вона розповідала, в що перетворили росіяни їхній дім.
Одне відро снігу – це каструля воли
Найстрашнішими моментами були не лише обстріли, які продовжуються досі, а період, коли у Ворзелі почали пролітати автоматні черги.
“Ми спочатку думали, що це вуличні бої. А насправді це були розстріли”, – згадувала Світлана.
У підвалі вони знайшли прихисток. Коли подружжя почало облаштовувати його за власним проектом, Ігор Поклад планував влаштувати там кінозал, встановити більярд, але підземні води завадили реалізації цих планів, і підвал став звичайним льохом. В перший день окупації тут зібралися одинадцять людей – сусіди, куми, діти та онуки. Їх необхідно було годувати, що було нелегким завданням за таких умов.
Досить швидко води стало недостатньо. Врятувало те, що на дворі був сніг, який Світлана розтоплювала, щоб споживати воду або приготувати їжу. Вона навіть вигадала формулу – одне відро снігу це каструля воли. Також рятувала консервація, якої у підвалі було чимало. Але ідей, як врятуватися, не було.
“Зрозуміло було, що виїхати всім разом не вийде. Рашисти розстрілювали автомобілі, але виїжджати треба було хоч якимось чином. Наші сусіди по підвалу кілька разів намагалися виїхати на своїй машині через коридор, який організував “Червоний хрест”, але доїжджали лише до блокпоста і їх повертали назад. І навздогін ще стріляли з автоматів. Доводилося шукати інші маршрути і лісові стежки”, – згадувала вона.
Були проблеми й з тим, що у Ігоря Дмитровича закінчилися сигарети, і тоді їй доводилося робити самокрутки зі звичайної сушеної трави, яка цілком заміняла тютюн. Але це були дрібниці в порівнянні з психологічним станом.
“У нас були і панічні настрої, і сльози, і істерики. Я досі відчуваю сором за той момент, коли я не просто заплакала, а істерично, і цим налякала дітей, які були з нами в підвалі. Я потім вибачилася”, – згадувала Світлана.
Відмовилися евакуюватися без собак
Сусіди по підвалу поступово почали виїжджати, і Поклади залишилися лише з двома собаками та котом. Вони відчували обов’язок, адже не уявляли, як їх залишити.
“Коли ми залишилися я, мама та Ігор Дмитрович, та собаки з кішкою – сиділи на кухні і обговорювали, що будемо робити, якщо не заберуть собак. Тоді я сказала, що залишуся з тваринами, а вони вже мене відвезуть. Ми навіть не уявляли, як можна їх тут залишити.
І коли волонтер Костя, що нас вивіз, приїхав, перша моя фраза була: “Ми без собак не поїдемо”. А він відповідає: “Не уявляв, що їх тут можна залишити”, – згадувала вона.
Після звільнення Ворзеля сім’я прагнула повернутися в свій дім, адже там їм було комфортніше, ніж у місті. Але підготовку до повернення довелося зупинити, оскільки сапери повідомили, що дім потрібно перевіряти після окупантів. Офіцери ФСБ облаштували там свій “відпочинковий будинок”.
“Там стояв більярд, піаніно, музична апаратура. Але жахливими були наслідки їхнього перебування. Після огляду саперів у будинку виявили чотири розтяжки. Одна граната була під піаніно, друга у вазі для квітів, а ще дві в інших місцях”, – розповідала мені Поклада.
Більше того, у дворі будинку під час окупації стояв танк або БТР, який заїхав туди, зламавши паркан і декілька ялинок, висаджених колись популярним радянським коміком Тарапунькою (Юрієм Тимошенком). Це були не єдині свідчення, що залишили окупанти. У вітальні, де зберігалися нагороди композитора, вони залишили купу фекалій на столі та порвали на сторінки перший примірник його книги.
