Відомий стендапер Сергій Ліпко, який служить з перших днів повномасштабного вторгнення, поділився своїми забобонами та віруваннями військових. Нагадаємо, він став першим українським коміком, котрий почав жартувати про події на фронті і ставлення до військових. Його сольні виступи, присвячені службі в ЗСУ, миттєво здобувають мільйони переглядів на YouTube. Незважаючи на те, що інтерв’ю він дає рідко, своєму колезі Святу Загайкевичу в “Підпільному подкасті” пояснив, чому чорний гумор військових не варто виносити на велику сцену.
Сталася панічна атака, коли впав хрестик
Стендапер розповів про різні військові традиції, які їх підтримують. Наприклад, коли хтось виїжджає на ротацію, начмед вмикає пісню “Остання путь”, і всі повертаються живими. Тепер ця традиція стала відома, і всі сміються при проводах.
“У мене є нарукавний знак “Personal Jesus”. Його мені подарував медик з 241-ої бригади. Хоча я і не медик. Він сказав: “Друже, цей знак дуже потужний. Ті, хто його носили, не загинули. Тож у тебе два варіанти: або носити його, жити щасливо і підтверджувати це, або, не дай Бог, померти — тоді я тебе ненавидитиму, бо зіпсуєш нашу легенду. Тому я ношу його під верхом, аби не привертати уваги.”
Забобонів немало. Якось діти одного з бійців зав’язали мені мотузку на зап’ясті, і тепер я її завжди ношу. А ще я пам’ятаю випадок — перед виїздом у Бахмут я вирішив помитися. Потягнувшись, я зачепив хрестик, одягнений з початку повномасштабної війни, і він впав. Я так тремтів, що почалася панічна атака,” – згадує Сергій.
Ліпко стверджує, що за роки війни з’явилася ціла військова культура. Існують пісні та забобони, що, можливо, здаються цивільним незрозумілими. Наприклад: “Їду я двухсотитися з пацанами”. Але ці вірування дійсно рятують життя військовим.
“У нас сформувалася культура забобонів. Наприклад, ми маємо забобон, що не можна їсти борщ на бойових. Якось його приготували, і нас накрило обстрілом. А знову зварили борщ — і знову те ж саме,” – каже комік.
Козел пив енергетики і зневажав моркву
Сергій багато розповідає та жартує зі сцени про події, які сталися з ним та його побратимами на фронті й у тилу. Але є ситуації, про які він ніколи не розповість на виступах — це чорний гумор. Хоча такі жарти подобаються військовим і підбадьорюють їх, цивільним краще їх не чути.
“Чорний гумор є на передовій, причому дуже чорний, адже там відбувається жахливе. Але його не варто виносити звідти, бо є речі, які можуть шокувати. Частина військових сміється, але для цивільних це справжній стрес,” – зазначає він.
У мене є історія про козла, який жив з нами. І одна людина запитала: “З ним усе добре?” Я відповідаю: “Ні, він вмер.” Ясно, що його могла розбомбити ворог. Після цього людина пішла до психотерапевта. Ми намагалися забрати козла, але не знали, як.
До речі, в цього козла навіть була профдеформація. Ми возили йому капусту та моркву, але він їх не їв. Він полюбляв “Снікерси” і енергетики. Можливо, це не зовсім нормально, але ті, хто не з нашого світу, сприймають це як неочікуване,” – продовжує Ліпко.
