Відома телеведуча Ірина Литвин-Комаровська, яку глядачі пам’ятають із програм “Доброго ранку, Україно!” на ТРК “Ера” та “Спорт-репортер” на “Новому каналі”, поділилася своїми переживаннями про життя у Швеції. Вона вимушена залишити роботу на телебаченні і тепер працює на цвинтарі та фермі. Також в інтерв’ю вона згадала свою сусідку, яка постраждала від “руського миру”.
Сусідка не вбачала ворогів у окупантах
Ірина Литвин-Комаровська згадує, що на початку війни вона провела кілька днів у підвалі зі своїми сусідами, а потім змогла вирватись із Ірпеня до Києва, а згодом – за кордон. Там її вразила новина про те, що її будинок був знищений ракетою. На жаль, уламок загинув і сусідка, яка вважала росіян братами.
“У нас була літня сусідка, яка відмовилася виїжджати. Вона стверджувала, що не бачить ворогів у окупантах: ‘Ну прийдуть — це ж брати’. Я зустрічала й інших людей з такою позицією. Влада зміниться — та що з того? Вони ж не можуть зробити нічого поганого. На жаль, уламок ракети, що влучив у наш дім, забрав її життя, просто на порозі власного дому. Тіло пролежало майже два тижні, лише після зачистки ЗСУ змогли забрати,” — розповідає Ірина.
Це жахлива історія. Незадовго до війни я спілкувалася з нею, відчуваючи тривогу. Я сказала: “Мені дуже страшно”. На що вона відповіла: “Чого боятися? Це ж росіяни, вони брати”. Здається, вона була етнічною росіянкою”, – говорить Ірина Литвин-Комаровська.
Копала могили та вантажила сіно
Разом із дочкою телеведуча перебралася до Швеції, де залишилась. Однак життєві умови виявилися складними. Фінансова допомога біженцям виявилась дуже обмеженою.
“У Швеції надані українцям виплати виявились одними з найнижчих. Я отримувала шість євро на день, а моя донька — п’ять. За житло на щастя, ми нічого не платили, а транспорт для українців був безкоштовний. Голодом не мучилися, але мати щось більше за найнеобхідніше було неможливо.
Перша робота у Швеції була на фабриці, де пакували сіно для коней. Це робота вантажника: ти пакуєш мішок вагою 8 кілограмів, викладаєш на палету, і так раз за разом. Перший рядок ще прийнятний, але верхній потрібно піднімати вище голови. І так цілу зміну. Сіно було всюди. Коли я поверталася додому й знімала робочий одяг, незважаючи на комбінезон та кілька шарів, воно опинялося навіть у спідній білизні. Але життя є життя. Хоча заробіток виявився ненабагато більшим, ніж соціальні виплати, які одразу зупинилися, як лише я почала працювати”, – зазначила Ірина.
Такий важкий труд став для телеведучої справжнім випробуванням. Радіючи новій можливості, вона отримала пропозицію роботи в церкві, де сподівалася міняти свічки, але на ділі їй довелося займатися копанням могил.
“Догляд за могилами у Швеції не здійснюють родичі, як у нас, а наймані працівники. Це зовсім інша система, що фінансується з бюджету. На сезон там набирають персонал, який стриже траву, прибирає, фарбує, висаджує клумби. Я потрапила туди через знайомих: моя господиня, що приїхала зі мною, зробила мені гарну рекомендацію. Після співбесіди потрібно було здати аналізи — кров і сечу для проведення перевірки на наркотики та алкоголь. Уявіть, які вимоги — щоб працювати на кладовищі. І ще: потрібне водійське посвідчення, оскільки ми працювали із садівничою технікою.
Я пропрацювала близько двох тижнів — висаджували квіти, косили траву. І раптом мені сказали: “Тепер твоя черга. Ось інструмент — іди рити яму для поховання”. У Швеції близько 85% померлих кремують, тож основна частина роботи стосується підготовки місць для урн. Ями копають виключно вручну, оскільки жодна машина не може туди заїхати: все щільно, один за одним. І яма невелика в діаметрі, але дуже глибока, її необхідно викопати спеціальним інструментом, схожим на великі ножиці. Звичайною лопатою справі не обійтись. Це не український чорнозем, а тверда кам’яна земля. Іноді доводилося брати лом. Уявіть собі мене з ростом 1,60 м — і десятки таких ям, які мені довелося викопати”, – підсумовує колишня телеведуча.
