Ось уже кілька років прихильники з жалем спостерігають за життям Брюса Вілліса. «Міцний горішок» страждає від невиліковної недуги, лікарі діагностували в нього афазію, а тепер до неї додалася деменція. День за днем життя в ньому немов згасає, актор поступово втрачає навички комунікації. Йому дедалі складніше розбирати людську мову, він губиться в просторі й не може обходитися без сторонньої допомоги. За Віллісом доглядає медичний персонал, а на прогулянку він вирушає з охоронцем. Не раз репортери ловили Вілліса на міських вулицях: погляд відсутній, хода хитлива.
З жалем і співчуттям вони згадують часи, коли актор був сповнений сил і вкотре «рятував світ» у нових картинах. Тепер його світ рятує сім’я. Близькі об’єдналися навколо зірки, Емма Гемінг, дружина актора, намагається оточити його теплом і турботою. У цьому їй допомагає ексдружина Брюса Вілліса Демі Мур. Актриса теж часта гостя в будинку в актора. Усі доньки зірки і його маленька онука намагаються внести різноманітність у життя рідної людини, змусити мозок згадати найдорожчих людей. Але все це марно, хвороба не піддається лікуванню.
Нещодавно Емма Гемінг згадала, як починалася ця недуга. В інтерв’ю виданню Town & Country вона зізналася, що сигнали були давно, але ніхто не звертав на це уваги. Першою стала збиватися мова, але актор заїкався з дитинства. Коли дефект почав проявлятися сильніше, ніж зазвичай, списали на стрес.
«Брюс завжди заїкався, але він добре це приховував», – розповідає 46-річна Гемінг.
Але ж свого часу саме заїкання привело його в акторське середовище. Намагаючись виправити мовлення, ще в юності він отримав пораду: текст потрібно вчити напам’ять, і тоді особливість вимови не даватиме про себе знати. Так Вілліс і вчинив, раз за разом він запам’ятовував великі обсяги матеріалу, тренувався, вимовляючи їх. Тож, вступаючи до коледжу, він мав перевагу.
«Коли його мова почала змінюватися, здавалося, що це було просто частиною заїкання, це був просто Брюс, – з болем згадує Гемінг. – Ніколи за мільйон років я не подумала б, що це може бути формою недоумства для когось настільки молодого».
Вогнища ураження виникли у скроневих частках, потім поширилися на лобову частину головного мозку. Це руйнує здатність людини ходити, думати, ухвалювати рішення.
«Я кажу, що лобно-скронева деменція шепоче, а не кричить. Мені важко сказати: “Ось де Брюс закінчився, і ось де його хвороба почала брати гору”. Йому поставили діагноз два роки тому, але роком раніше в нас був розпливчастий діагноз афазії, яка є симптомом хвороби, але не самою хворобою», – визнала вона.
У 2022 році, коли сім’я почула діагноз, вони сподівалися, що можна впоратися, знайти лікування. Тепер приймають неминуче: навіть 12-річна Мейбл і 10-річна Евелін знають, що скоро тата не стане.
«Сьогодні мені набагато краще, ніж коли нам уперше поставили діагноз лобно-скронева деменція, – міркує Хемінг. – Я не кажу, що стало легше, але мені довелося звикнути до того, що відбувається, щоб я могла підтримувати наших дітей. Я намагаюся знайти баланс між горем і сумом, які я гостро відчуваю, і знайти радість».
