З 2 грудня (з понеділка по четвер) о 19.20 на телеканалі НТН глядачі побачать актора у 24-серійній стрічці «Прикордонники». Це історія про молодих хлопців та дівчат, які за півроку до початку повномасштабного вторгнення вступають до Національної академії ДПСУ. Там вони знайомляться з суворим наставником – героєм АТО Іваном Криницьким. Той відчуває, що країна невдовзі опиниться під ударом жорстокого ворога, тож його вихованці мають бути готовими до війни. Одну з головних ролей – курсанта Анатолія Вільчинського – зіграв Євгеній Ламах, відомий за фільмами «Черкаси», «Крути», «Іловайськ», «Будинок «Слово». В інтерв’ю Іnformator.ua він розповів про секрети нового серіалу, суперечки у соцмережах та силу українців.
Відчули всі неприємні моменти у Василькові
– Євген, як так трапилось, що молодий актор, який починав з пригодницьких, розважальних серіалів, перейшов в царину патріотичного кіно і став зніматися у серйозних картинах? І де вам, власне, комфортніше бути героєм?
– Навпаки, моя кінематографічна кар’єра починалася з патріотичних картин, тому що «Черкаси» стали першою моєю студентською роботою. Потім були «Крути», «Іловайськ», «Будинок «Слово». Я не можу сказати, де мені краще. Мені подобається всюди, тому що я ставлюся до своєї професії, як до досвіду, який отримую для того, щоб в майбутньому виконати свою роботу ще краще.
– За картину «Черкаси» ви були нагороджені кількома професійними преміями, вас було визнано актором, який зіграв найкращу чоловічу роль. А як ви взагалі ставитесь до професійного визнання?
– Дуже просто. Медійність і визнання актора – це специфіка професії. Але я не для цього тут працюю, не для цього ставав актором.
– А для чого?
– Акторська професія – це постійний пошук, постійний розвиток. І я розумію, що для актора важливо все. Кожна дрібничка. І є можливість потім весь свій досвід втілити через якогось персонажа і розкрити його на екрані. Для мене це щось неймовірне.
– Повномасштабне вторгнення триває вже третій рік. Як змінилося ваше життя за цей час?
– Покажіть мені людину, життя якої не змінилося. Я особисто не знаю таких людей. Моє життя також змінилося. 24 лютого 2022-го року я був у Києві, і ми з моєю колишньою дівчиною домовлялися поїхати в Васильків до її батьків. Коли почалося вторгнення ми вирішили не змінювати плани. Тож, відчули всі неприємні моменти у Василькові.
– Як ви для себе вирішували питання, що робити далі?
– Було багато думок. Кожен став перед вибором – або взяти зброю до рук, або допомагати ЗСУ. У мене не вистачило сміливості взяти зброю до рук і піти до лав захисників. Я почав волонтерити. Ми з акторами їздили маленькими селами України, показували українське кіно. Паралельно збирали гроші на амуніцію та машини військовим, було багато запитів.
Потім ми з товаришем організували фонд, тому що з’явилося багато шахраїв. І ми вирішили, що краще робити все офіційно, щоб люди бачили, куди що заходить та куди витрачаютьсся кошти – фонд можна перевірити. Згодом авто, на якому ми пересувалися, зламалося, усі мої збереження вичерпалися, тому ми повернулися до Києва. Я продовжував волонтерити, але більш точково.
Це було влітку 2022-го року. Проекти були заморожені, чи будуть нові – ніхто не знав. Грошей не було. Тому я вирішив освоїти нову професію і пішов навчатися на спеціальність медіа комунікації та діджитал продакшн, щоб була можливість заробляти гроші навіть на відстані. Навіть працюю вже по цій спеціальності.
Кидаю гранату, вибух, біжу по схилу і несподівано падаю
– Повернемось на крок назад. Серіал «Прикордонники» відтворює події 2022-го року, напередодні повномасштабного вторгнення Росії. Розкажіть про свою роль?
– Мій персонаж – Анатолій Вільчинський – молодший сержант, який вже пройшов строкову службу і через певні обставини опинився серед курсантів на першому курсі прикордонної академії ім. Богдана Хмельницького. Він прийняв свідоме рішення стати прикордонником заради свого кохання – дівчини Марічки, яка хоче бачити його офіцером.
– Ви ж раніше грали військових, чим для вас цікава ця роль?
– Це перша роль, в якій розкриваються моменти військової підготовки, шикувань, спілкування з офіцерами. І мені ця роль була цікава в першу чергу тим, що я відчував по собі, що якийсь такий стрижень з’являється.
Також цікаво було використовувати весь свій акторський діапазон. Тому що мій персонаж, з одного боку, сильний чоловік, з армійським досвідом, якщо щось не так – може і по морді надавати. А коли спілкується з Марічкою – одразу м’якішає, перетворюється на якусь ганчірку…
– А які стосункі у нього з курсовим офіцером Іваном Криницьким?
– Є між ними певна хімія. Анатолій, як молодший сержант – командир групи Криницького. По суті, він відповідає за прийняття будь-яких рішень, він має вплив на ці рішення. Анатолій заходить в академію з повним розумінням того, що це армія, це військові, це статут, йому це потрібно. Але розуміє, що навіть в армії так не ганяли, як їх ганяє майор Криницький – вся група потерпає від фізичних навантажень. Авжеш, йому це не подобається. Але з’являється і розуміння двох сторін, відбувається баланс між двох сил.
– Що глядачі побачать в серіалі?
– І сміх, і сльози, і любовні переживання, і життєву драму, і трагедію… Трагедію більшості сімей в Україні, пов’язану з війною.
– Які моменти на зйомках запам’ятались особливо?
– Кожен день був особливим. Там були і кабінетні історії, і справжній екшн. Події стрічки торкаються перших днів повномасштабного вторгнення, тож будуть і бойові сцени. Наприклад, коли я мав кидати гранату, щоб відволікти увагу ДРГшників, а потім приєднатися до бою. Кидаю гранату, вибух, біжу по схилу і несподівано падаю, стрімголов кубарем влітаю в кадр… Потім з’ясувалося, що зняли дуже круту сцену.
За місяць схуд на 10 кілограмів
– Чи уявляєте ви себе зі зброєю в руках не в кіно, а в реальності?
– Це дуже цікаве питання. В мене є страх, я дійсно боюся цього. Але якщо нема страху, то що? Я пішов в акторську професію не через те, що я не знав, куди йти. Я цілеспрямовано сюди прийшов. Я хочу тут бути і таким чином висвітлювати, показувати, розказувати, представляти Україну.
– Що найстрашніше ви побачили за ці роки повномасштабного вторгнення? Що вас вразило?
– Смерті людей. Друзів, знайомих, акторів… Відчуваю спустошення.
– Що допомагає пережити важкі часи?
– Психотерапевт. Холодний душ. Позитивне мислення. Фізичні навантаження. Робота дуже допомагає. Колеги, партнери, спілкування. І надія, і дія до того, що божевільного сусіда у нас не буде.
– Вам доводилося якось фізично готуватися до цього серіалу?
– Звичайно, займався: турнік, бруси, відтискання, прес. А ще – щоб отримати необхідну фізичну форму виключив з харчування велику купу продуктів. І за місяць схуд на 10 кілограмів. По-здоровому, в тиждень можна скидати по 2 кілограми, це нормально.
Напевно, поїду в Крим, я не був там жодного разу
– В серіалі Анатолій кохає Марічку. А що відбувається у Євгенія в особистому житті?
– Нічого. З колишньою дівчиною півроку тому ми розійшлись. Таке життя, не підійшли одне одному. Я актор, вона режисерка. Думаю, в цьому справа – не такого чоловіка вона бачила поруч із собою.
– Значить, зараз ваше серце вільне?
– Так. Моє серце вільне.
– А яку дівчину ви хочете бачити поруч із собою?
– Красиву, розумну та талановиту.
– Акторку чи ні?
– Це не важливо. Людяну.
– Хто вас зараз підтримує більше всього?
– Рідні, друзі, Льоша (режисер «Прикордонників»). Знімальний майданчик завжди дає вийти внутрішній дитині.
– Про що більш всього мрієте?
– Про закінчення війни.
– Що зробите, коли настане перемога?
– Напевно, поїду в Крим, я не був там жодного разу. Хочу побачити, що ж там таке? За що ми воюємо?
