Тарас Шевченко — найвідоміша постать української культури, чиє ім’я знає кожен українець. Поет, художник, мислитель, борець за свободу — він став символом української нації, її совісті та духовної сили. Його творчість вплинула на формування національної свідомості, а життя стало прикладом незламності та відданості своєму народові.
Коротка біографія
Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року в селі Моринці на Київщині (тепер Черкаська область) у родині кріпаків. Прожив він нелегке життя, сповнене випробувань — від дитячого сирітства до солдатської служби та заслання. Помер поет 10 березня 1861 року в Санкт-Петербурзі, за день до свого сорок восьмого дня народження.
За своє коротке життя Тарас Шевченко створив величезну літературну та художню спадщину. Він написав сотні віршів, поем, повістей, створив безліч картин та гравюр. Але найголовніше — він прокинув українську національну свідомість, показав красу рідної мови, оспівав історію та культуру свого народу. Його “Кобзар” став настільною книгою для мільйонів українців.
Дитинство та юність
Народження та родина
Тарас народився в бідній селянській родині, яка належала до кріпаків поміщика Енгельгардта. Батько, Григорій Іванович Шевченко, працював у панському господарстві, мати, Катерина Якимівна, вела домашнє господарство та виховувала дітей. У сім’ї було шестеро дітей, Тарас був третім.
Дитинство майбутнього поета минало в тяжкій праці та злиднях. З ранніх років йому доводилося допомагати батькам у господарстві, пасти худобу, виконувати різну роботу. Однак навіть у такому важкому житті знаходився час для мрій та спостережень за навколишнім світом.
Сирітство
Коли Тарасові було дев’ять років, померла мати. Це стало страшним ударом для хлопчика. Невдовзі батько одружився вдруге, але мачуха ставилася до пасинка жорстоко. Дитинство Тараса стало ще важчим.
У одинадцять років хлопчик втратив і батька. Він залишився круглим сиротою, без підтримки та захисту. Мачуха не хотіла його тримати, тому довелося наймитувати у різних людей, терпіти знущання та приниження.
Перші спроби малювання
Попри всі негаразди, у Тараса рано виявився талант до малювання. Він малював вугіллям на стінах, на папері, на всьому, що потрапляло під руку. Хлопчик копіював картинки з церковних книжок, малював портрети людей, пейзажі.
Коли про його здібності дізналися місцеві священики, вони дозволили Тарасові відвідувати школу при церкві. Там він навчився читати і писати, познайомився з книжками. Це відкрило йому новий світ знань та можливостей.
Роки кріпацтва
Служба у поміщика
У 1828 році чотирнадцятирічного Тараса взяли на службу до нового поміщика Павла Енгельгардта. Спочатку він служив козачком — носив за паном різні речі, виконував дрібні доручення. Побачивши здібності хлопця до малювання, поміщик вирішив використати його талант.
Енгельгардт наказав Тарасові малювати портрети, копіювати картини, розписувати приміщення. По суті, юнак став кріпаком-художником. З одного боку, це дозволяло йому розвивати свій талант, з іншого — він залишався безправним рабом.
Переїзд до Вільно та Петербурга
У 1831 році Енгельгардт переїхав до Вільно (тепер Вільнюс), взявши з собою Тараса. Там юнак мав можливість побачити справжні твори мистецтва, відвідувати музеї, познайомитися з творчістю відомих художників.
Через рік поміщик переїхав до Санкт-Петербурга, і Тарас опинився у столиці Російської імперії. Тут він побачив Академію мистецтв, зустрічався з художниками, відвідував виставки. У нього з’явилася мрія — стати справжнім художником, здобути вільність і присвятити себе мистецтву.
Знайомство з Сошенком
У Петербурзі Тарас познайомився з українським художником Іваном Сошенком, який став йому другом і наставником. Сошенко побачив талант юнака і вирішив йому допомогти. Він познайомив Тараса з іншими українцями, що жили у столиці, зокрема з письменником Євгеном Гребінкою.
Ці люди створили план викупу Шевченка з кріпацтва. Було вирішено влаштувати лотерею, головним призом якої стане портрет відомого поета Василя Жуковського, намальований популярним художником Карлом Брюлловим. Гроші від лотереї мали піти на викуп Тараса.
Визволення та навчання
Викуп із кріпацтва
22 квітня 1838 року відбулася лотерея, яка зібрала потрібну суму — 2500 рублів. За ці гроші було викуплено двадцятичотирирічного Тараса Шевченка з кріпацтва. Це стало переломним моментом у його житті — він нарешті став вільною людиною.
Отримавши волю, Тарас міг повноцінно займатися мистецтвом. Його мрія навчатися в Академії мистецтв стала реальністю. Друзі допомогли йому підготуватися до вступу та підтримували матеріально в перші місяці.
Академія мистецтв
У 1838 році Шевченко вступив до Петербурзької академії мистецтв. Він навчався у класі відомого художника Карла Брюллова, який високо цінував талант українського юнака. Тарас старанно вчився, швидко опановував техніку живопису та гравюри.
Під час навчання він створив багато робіт:
- портрети сучасників
- історичні картини
- пейзажі України
- ілюстрації до літературних творів
Особливо вдавалися йому портрети. Шевченко вмів передати не лише зовнішність людини, а й її внутрішній світ, характер, настрій.
Перші літературні спроби
Паралельно із заняттями живописом Тарас почав серйозно писати вірші. Ще в роки кріпацтва він складав пісні та вірші українською мовою, але тепер його творчість набула нового рівня. Він багато читав, вивчав українську історію та фольклор.
У 1840 році вийшла перша збірка його віршів — “Кобзар”. Книжка містила лише вісім поезій, але вони справили величезне враження на читачів. З’явився новий великий поет української літератури.
Літературна діяльність
“Кобзар” та перші успіхи
Перший “Кобзар” включав такі вірші як “Перебендя”, “Катерина”, “Тополя”, “Думи мої”, “До Основ’яненка” та інші. Ці твори показали красу української мови, глибину народної душі, трагічність долі України.
Збірка отримала схвальні відгуки критиків і читачів. Про Шевченка заговорили як про талановитого поета, який відродив українську поезію. Його порівнювали з Робертом Бернсом — шотландським поетом, який також писав народною мовою.
Поеми та балади
Після успіху “Кобзаря” Шевченко створив низку видатних поем та балад:
- “Гайдамаки” (1841) — героїчна поема про народне повстання проти польської шляхти
- “Єретик” (1845) — твір про релігійні переслідування
- “Сон” (1844) — сатирична поема про царську Росію
- “Кавказ” (1845) — твір про гнобителів і гноблених
Ці твори відзначалися не лише художньою майстерністю, а й гострою соціальною спрямованістю. Поет виступав проти кріпацтва, самодержавства, національного гноблення.
“Заповіт”
Одним із найвідоміших творів Шевченка став вірш “Заповіт”, написаний у 1845 році. У ньому поет висловив своє найзаповітніше бажання — бути похованим в Україні, на високому кургані над Дніпром.
У цьому вірші звучить любов до Батьківщини, віра в майбутню свободу України, заклик до боротьби. “Заповіт” став символом української незалежності та національної гордості.
Подорож по Україні
Археографічна комісія
У 1843 році Шевченко отримав запрошення приєднатися до археографічної комісії, яка мала подорожувати по Україні та досліджувати історичні пам’ятки. Для поета це була чудова нагода побачити рідну землю, зустрітися з людьми, відчути дух українського народу.
Подорож тривала кілька місяців. Тарас відвідав Київ, Чернігів, Полтаву, Лубни та багато інших міст і сіл. Він малював краєвиди, робив замальовки архітектурних пам’яток, спілкувався з селянами, збирав народні пісні та перекази.
Враження від України
Подорож справила на Шевченка величезне враження. Він побачив красу українських степів, величність Дніпра, мальовничість сіл. Але водночас побачив злидні народу, безправ’я кріпаків, руїни колишньої козацької слави.
Усе це відобразилося в його творчості. Поет написав багато віршів, присвячених Україні, її історії, її долі. З’явилися твори, в яких звучав заклик до національного визволення, до боротьби за справедливість.
Знайомство з Кирило-Мефодіївським братством
Під час перебування в Києві Шевченко познайомився з членами Кирило-Мефодіївського братства — таємної організації, яка виступала за скасування кріпацтва, за права слов’янських народів, за федеративний устрій імперії.
Тарас став активним членом братства. Він поділяв їхні погляди і був готовий боротися за втілення їх у життя. На зборах братства він читав свої твори, які надихали товаришів на боротьбу.
Арешт та заслання
Розгром братства
У березні 1847 року царська жандармерія розгромила Кирило-Мефодіївське братство. Всіх його членів заарештували, у тому числі й Шевченка. Почалися допити, слідство, суд.
Поет був визнаний одним із найнебезпечніших членів братства. Його твори, особливо “Сон” та “Кавказ”, розглядалися як заклик до повстання проти влади. Царський уряд вирішив покарати непокірного поета якнайсуворіше.
Вирок
Шевченка засудили до служби солдатом у віддаленому гарнізоні. Але цар Микола I власноручно дописав до вироку: “Під найсуворіший нагляд, з забороною писати і малювати”. Це означало, що поетові забороняли займатися тим, що становило сенс його життя.
У квітні 1847 року тридцятитрирічного Тараса відправили до Оренбурзького краю, на край імперії. Почалися десять років пекельних мук, самотності та страждань.
Роки заслання
Шевченко служив у різних гарнізонах:
- Оренбург
- Орська фортеця
- Новопетровське укріплення на узбережжі Каспійського моря
- Форт Раїм в Аральських степах
Умови служби були жахливими. Спека, холод, хвороби, важка фізична праця, постійний нагляд — усе це виснажувало поета. Але найстрашнішим було те, що йому не дозволяли писати і малювати.
Попри заборону, Шевченко таємно писав вірші, малював портрети товаришів по службі. Коли жандарми знаходили його рукописи чи малюнки, слідували покарання — арешти, переведення до ще важчих умов.
Творчість у засланні
У роки заслання Тарас створив багато видатних творів. З’явилися поезії:
- “Доля”
- “Муза”
- “Неофіти”
- “Марія”
Поет писав про самотність, страждання, спогади про Україну. Але в його віршах не було розпачу — навпаки, вони сповнені віри в майбутнє, у перемогу справедливості.
Звільнення та останні роки
Повернення з заслання
У 1857 році, після десяти років мук, Шевченка нарешті звільнили з заслання. Помер цар Микола I, новий імператор Олександр II дозволив поетові повернутися до центральних губерній імперії. Однак їхати в Україну йому заборонили.
Шевченко оселився в Петербурзі. Він був виснажений, хворий, постарілий. Але дух його залишався незламним. Поет знову взявся за перо та пензель, намагаючись надолужити втрачені роки.
Повернення до творчості
Після заслання Шевченко активно працював. Він створив низку нових віршів, які увійшли до останніх видань “Кобзаря”. З’явилися твори російською мовою — повісті “Близнецы”, “Прогулка с удовольствием и не без морали”, “Художник”.
Як художник він також не припиняв працювати. Створював портрети друзів та знайомих, малював пейзажі, робив офорти. Його роботи цього періоду відзначаються глибоким психологізмом та майстерністю виконання.
Таємна поїздка до України
У 1859 році Шевченку нарешті дозволили відвідати Україну. Це була довгоочікувана зустріч з рідною землею після багатьох років розлуки. Поет відвідав Київ, побував у рідних місцях, зустрівся з друзями та шанувальниками.
Однак радість зустрічі була затьмарена тим, що влада уважно стежила за кожним його кроком. Коли Шевченко викупив хутір, маючи намір оселитися в Україні, його негайно викликали назад до Петербурга.
Хвороба та смерть
Останні роки життя Тарас тяжко хворів. Роки заслання підірвали його здоров’я. У нього розвинулася хвороба серця, з’явилися проблеми з печінкою. Лікарі радили берегтися, але поет продовжував інтенсивно працювати.
10 березня 1861 року, за день до свого сорок восьмого дня народження, Тарас Шевченко помер у Петербурзі в оточенні друзів. Його останніми словами були: “Поховайте мене, та вставайте”. Він закликав український народ до боротьби за свободу навіть перед смертю.
Поховання
Спочатку поета поховали на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Але друзі пам’ятали його “Заповіт” і вирішили виконати останню волю. Було отримано дозвіл на перевезення тіла в Україну.
У травні 1861 року домовину з тілом Шевченка привезли до України. Спочатку його поховали біля Канева, на березі Дніпра. Пізніше, коли відкрили музей, тіло перенесли на вершину Чернечої гори, де зараз знаходиться його могила.
Літературна спадщина
Поетична творчість
Тарас Шевченко створив величезну поетичну спадщину. До неї входять:
- близько 240 оригінальних поетичних творів
- драматичні твори
- балади та думи
- ліричні вірші
- поеми
- вірші російською мовою
Його поезія охоплює різні теми — від інтимної лірики до історичних поем, від пейзажної лірики до гострої соціальної сатири.
“Кобзар” та його значення
“Кобзар” став настільною книгою для мільйонів українців. Це збірка, яку читали таємно в роки заборон, яку брали з собою на фронт солдати, яку заучували напам’ять діти. Назва книги стала синонімом імені самого поета — Шевченка часто називають просто Кобзарем.
Збірка виходила багато разів різними тиражами. Найповніше видання містить усі поетичні твори, написані українською мовою. “Кобзар” перекладено десятками мов світу.
Проза
Окрім віршів, Шевченко написав кілька прозових творів російською мовою. Це повісті та оповідання, в яких він розповідає про життя простих людей, про мистецтво, про свої спостереження.
Найвідоміші прозові твори:
- “Художник” — автобіографічна повість про становлення молодого митця
- “Близнецы” — твір про долю кріпаків
- “Музыкант” — розповідь про талановитого селянина
- “Княгиня” — історична повість
Ці твори написані яскравою, образною мовою та містять багато автобіографічних моментів.
Щоденник
Велику цінність становить щоденник Шевченка, який він вів у 1857-1858 роках після повернення з заслання. У ньому поет записував свої думки, враження, зустрічі з людьми, роздуми про мистецтво та життя.
Щоденник дає можливість зрозуміти внутрішній світ поета, його погляди, характер. Це важливе джерело для дослідників життя та творчості Шевченка.
Художня спадщина
Живопис
Шевченко був не лише видатним поетом, а й талановитим художником. Він створив понад тисячу живописних та графічних робіт:
- портрети
- пейзажі
- побутові сцени
- історичні картини
- ілюстрації
Особливо вдавалися йому портрети. Шевченко малював простих людей — селян, солдатів, товаришів по засланню. У його портретах відчувається глибока повага до людини, розуміння її душі.
Гравюра
Шевченко досконало опанував техніку офорту — різновиду гравюри. Він створив серію офортів, які зараз вважаються шедеврами української графіки. Найвідоміші серії:
- “Живописна Україна”
- Біблійні сюжети
- Портрети сучасників
Його гравюри відзначаються майстерністю виконання, виразністю ліній, емоційною насиченістю.
Рисунки
Величезну частину художньої спадщини становлять рисунки — начерки, замальовки, етюди. Їх понад п’ять тисяч. Шевченко малював постійно, фіксуючи все, що бачив навколо.
Особливу цінність мають рисунки часів заслання. Попри заборону, поет малював краєвиди Казахстану, портрети солдатів, сцени з військового життя. Ці роботи — унікальне свідчення того важкого періоду.
Світогляд та ідеї
Соціальні погляди
Шевченко був палким противником кріпацтва та соціальної несправедливості. Сам вийшовши з кріпаків, він гостро відчував приниження та біль поневолених людей. У своїх творах він викривав експлуататорів, співчував гнобленим.
Поет мріяв про суспільство, де не буде панів і рабів, де всі люди будуть рівними. Він закликав до боротьби за справедливість, до знищення кріпацтва та самодержавства.
Національні ідеї
Шевченко був гарячим патріотом України. Він любив свій народ, його історію, культуру, мову. У його творах оспівується краса української землі, героїзм козаків, мудрість народних традицій.
Водночас поет гостро критикував те, що заважало розвитку України — національне гноблення, русифікацію, знищення козацьких вольностей. Він мріяв про вільну Україну, де український народ буде господарем своєї землі.
Релігійні погляди
Ставлення Шевченка до релігії було складним. Він критикував офіційну церкву за те, що вона підтримувала самодержавство та виправдовувала кріпацтво. У деяких творах звучить атеїстичний мотив.
Але водночас поета приваблювали моральні ідеали християнства — любов до ближнього, милосердя, справедливість. Він створив багато творів на біблійні сюжети, в яких переосмислював євангельські історії у світлі сучасних проблем.
Гуманізм
Головною рисою світогляду Шевченка був гуманізм — любов до людини, віра в її достоїнство та права. Поет виступав на захист усіх гноблених, незалежно від національності чи соціального стану.
Він засуджував національну ворожнечу, закликав народи до братерства. У його творах звучить повага до інших культур — польської, єврейської, кавказьких народів.
Вшанування пам’яті
Пам’ятники
По всій Україні та за її межами встановлено сотні пам’ятників Тарасу Шевченку. Найвідоміші з них:
- Пам’ятник у Харкові (перший у світі, відкритий 1935 року)
- Пам’ятник у Києві на бульварі Шевченка
- Меморіал на Чернечій горі біля Канева
- Пам’ятники у Львові, Одесі, Дніпрі та інших містах
Пам’ятники Шевченку є також у багатьох країнах світу — у Канаді, США, Польщі, Росії та інших.
Музеї
В Україні діють кілька музеїв, присвячених Шевченку:
- Національний музей Тараса Шевченка в Києві
- Музей-садиба в селі Шевченковому (колишні Моринці)
- Державний меморіальний заповідник “Могила Тараса Шевченка” в Каневі
- Літературно-меморіальні музеї в інших містах
Ці музеї зберігають рукописи, картини, особисті речі поета, документи про його життя.
Назви на честь Шевченка
Ім’я Тараса Шевченка носять:
- Київський національний університет
- Луганський національний університет
- численні вулиці, площі, парки у містах України
- селища та села
- театри, бібліотеки, школи
- літературна премія
- премія Національної академії наук України
У Канаді діє місто Шевченко, назване на честь поета. Його ім’ям названо астероїд, кратер на Меркурії, вулиці в багатьох країнах світу.
День народження
День народження Тараса Шевченка — 9 березня — відзначається в Україні як День пам’яті та шанування поета. У цей день проводяться урочисті заходи, покладання квітів до пам’ятників, літературні вечори.
Із 2014 року день народження Шевченка є офіційним святом у Канаді, де живе велика українська діаспора. Це свідчить про всесвітнє визнання значення поета.
Світове значення
Переклади творів
Твори Шевченка перекладено понад 150 мовами світу. “Кобзар” виходив усіма європейськими мовами, багатьма азійськими та африканськими. Це ставить Шевченка в один ряд з найбільш перекладуваними поетами світу.
Найкращі переклади зберігають не лише зміст, а й поетичну форму, ритм, емоційне забарвлення оригіналу. Завдяки перекладам поезія Шевченка стала доступною читачам усього світу.
Вплив на світову культуру
Творчість Шевченка вплинула на розвиток національних рухів у багатьох країнах. Його приклад надихав поетів інших поневолених народів — польських, чеських, ірландських, африканських.
Поет став символом боротьби за національну свободу, за право народу на власну культуру та мову. Його ім’я згадують поряд з іменами інших великих поетів-борців — Адама Міцкевича, Петефі Шандора, Роберта Бернса.
Дослідження творчості
Про життя та творчість Шевченка написано тисячі наукових праць. Шевченкознавство стало окремою галуззю літературознавства. Дослідники вивчають його поезію, художню спадщину, біографію, світогляд.
У світі діють товариства Шевченка, які вивчають та популяризують його творчість. Регулярно проводяться наукові конференції, виходять збірники статей, видаються нові дослідження.
Тарас Шевченко — це не просто поет, а символ України, її душа та совість. Його життя стало прикладом служіння своєму народові, а творчість — скарбницею української культури. Він довів, що українська мова може бути мовою високої поезії, що український народ має велику історію та культуру. Шевченко пробудив національну свідомість, надихнув на боротьбу за свободу, залишив спадщину, яка живить українців уже понад півтора століття. Його слова “Борітеся — поборете!” стали гаслом усіх поколінь українців, які прагнули волі та справедливості.
