Капітан Юрій Марченко, доброволець із Козельщини, пройшов складний бойовий шлях. За фахом Юрій — вчитель, працював у сфері місцевого самоврядування, займав посаду заступника, а згодом голови районної ради. Проте 24 лютого 2022 року, маючи лише досвід строкової служби у 1980-х і навчання у 2000-х, де здобув звання лейтенанта, він добровільно став на захист України.
“Мене спонукало, як і більшість добровольців, усвідомлення, що треба йти захищати свою Батьківщину, власну родину. Просто не міг залишитися осторонь тієї біди, що навалилася на нашу землю”, — розповів Юрій Марченко.
Спочатку його мобілізували до роти охорони в Козельщині, де він займався морально-психологічним забезпеченням. За рік, у лютому 2023 року, Юрій приєднався до 407-го окремого стрілецького батальйону, де став командиром стрілецької роти. Після кількох місяців тренувань батальйон почав виконувати завдання з охорони об’єктів у Харківській, Херсонській та Київській областях, перебуваючи на другій та третій лінії оборони.
Восени підрозділ Марченка отримав наказ вирушити на Авдіївський напрямок. Там Юрій як начальник військової розвідки організовував спостереження за ворогом та взаємодію з іншими підрозділами. Позиції підрозділу постійно атакували росіяни, обстрілюючи мінометами, артилерією, танками, а також скидаючи авіабомби. Найважчі бої почалися, коли російські війська спробували зайти в тил через підземні комунікації в районі “Царської охоти”. Завдяки злагодженим діям захисники змогли відбити наступ і заблокували всі шляхи на території заводу, щоб унеможливити проникнення ворога.
У лютому 2024 року батальйон вивели з Авдіївки. У той час залишалося всього 24 бійці, які покидали позиції малими групами, ховаючись від обстрілів і уникати мін. Під постійними атаками ворожої авіації, що скидала близько 250 бомб за дві доби, бійці дісталися Мирнограду.
Капітан Марченко, хоча й зазнав численних контузій, зумів уникнути поранень. Після відновлення на Черкащині, його було визнано непридатним для служби в бойових частинах. Повернувшись у Козельщину, Юрій очолив групу документального забезпечення в Кременчуцькому територіальному центрі комплектування. Він займається кадровими питаннями, підтримкою та забезпеченням новобранців. Капітан наголошує на важливості мотивованого поповнення Збройних Сил України, підкреслюючи, що оборона країни — обов’язок кожного чоловіка.
“Якщо не нам, чоловікам, захищати свою Батьківщину, то кому? Бо інакше ворог дуже швидко прийде сюди — на Полтавщину. Ми вже бачили, як швидко він може просуватися, коли не зустрічає спротиву. Я розумію, наскільки важлива робота територіальних центрів комплектування в питаннях поповнення Сил оборони. Однак, бачу і той інформаційний прес, який сьогодні йде проти ТЦК. Тому що завдання ворога — всілякими засобами зірвати мобілізації до лав ЗСУ. А ці ІПСО не лише лякають цивільних чоловіків, які в результаті всіляко намагаються уникнути мобілізації. Це також і демотивує воїнів, які б’ються за Україну — дехто і по три-чотири роки. Військовим теж потрібен час на відпочинок. Але ким їх замінити? Єдиний вихід — відкласти усі відмовки та кожному стати на захист України”, — зауважив Юрій Марченко.
Українців судять за протидію мобілізації, а до війська можна йти й у 50-60 років
Українців доволі активно судять за те, що вони попереджають інших громадян про рейди ТЦК. За війну суди винесли понад 50 вироків такого характеру. В основному ухвали стосуються адміністраторів спільнот у Telegram чи Viber. Лише протягом жовтня було засуджено семеро управлінців спільнот. Цікавим є той факт, що деякі вироки винесли лише за те, що адміністратор фактично не зробив модерації – не видалив пост інших користувачів про облави ТЦК, де відбувається вручення повісток, або ж не заблокував їх.
У ТЦК офіційно підтвердили, що жодних заборон чи обмежень стосовно мобілізації чоловіків, віком 50 – 60 років, немає. Їх мобілізують згідно з чинним законодавством, за яким мобілізації підлягають військовозобов’язані від 18 до 60 років. Водночас для призову людей 50+ є спеціальні розпорядження для ТЦК, але вони “для службового користування”.
