Тема «російського сліду» протягом останніх років стала загальновизнаним маркером небезпеки в українській політиці. Це поняття використовується під час обговорення бізнесу, земельних питань, інфраструктури, а також ризиків для національної безпеки.
У Львові ця риторика останнім часом активно звучить у заявах міського голови Андрія Садового, зокрема в контексті питань Сокільників та розвитку аеропорту.
Проте, звертаючи увагу на ці заяви, виникає парадокс: гучні слова про «російський слід» спрямовані на сфери, де не було документально зафіксовано його присутність, в той час як реальні факти, пов’язані з контактами з Росією, залишаються поза публічним аналізом.
Сокільники: конфлікт інтересів чи загроза безпеці?
Конфлікт, що стосується Сокільників, подається в публічному дискурсі як потенційна загроза з натяками на «зовнішній вплив» і непрозорі мотиви громади. Проте наразі немає відкритих доказів, які б підтверджували присутність російського капіталу, структур чи афілійованих осіб у прийнятті рішень громади.
Всі дії Сокільницької громади формально відбуваються згідно з українським законодавством, затвердженими містобудівними процедурами та публічними рішеннями. Юридичні суперечки можливі, але підміна їх безпековою риторикою є, щонайменше, некоректною.
Коли «слід» стає маніпулятивним ярликом
Риторика про «російський слід» у схожих випадках дедалі частіше нагадує не інструмент безпекового аналізу, а засіб політичного тиску. Вона не супроводжується документами, перевірками чи публічними висновками силових структур. Натомість формується на основі публічних заяв і припущень.
У цьому контексті виникає ключове питання: чому акцент ставиться на громадах і локальних рішеннях, але майже не торкається людей та структур, які вели реальні контакти з Росією на значно вищому рівні?
Давні зв’язки, про які не говорять
Відомо, що Андрій Садовий протягом багатьох років підтримував (можливо, і досі підтримує) ділові й комунікаційні контакти з Михайлом Фрідманом — одним із найвідоміших російських олігархів, співзасновником «Альфа-Банку». Банк працював в Україні, а Фрідман потрапив під санкції лише після початку повномасштабної війни.
Ці зв’язки не заперечувалися, але чомусь ніколи не ставали предметом обговорення в контексті можливих ризиків або помилок минулої політики. На відміну від ситуацій, де «російський слід» радше заявляється, ніж доводиться.
Львівський аеропорт: стратегічний об’єкт і його керівництво
Окрема актуальна тема — керівництво Міжнародного аеропорту «Львів», який є стратегічним об’єктом інфраструктури.
За відкритими даними, керівниця аеропорту Тетяна Романовська у 2013–2014 роках працювала в Російській Федерації — зокрема в аеропорту Сочі, де брала участь в організації зимової Олімпіади 2014 року.
Цей контекст є принципово важливим. Олімпіада в Сочі була не лише спортивною подією, але й великим державним проектом РФ. Аеропортова інфраструктура в Росії підлягає підвищеному контролю, доступ до якої, особливо для іноземців, вимагає погодження з силовими структурами.
Крім цього, документи підтверджують численні професійні та соціальні контакти Романовської з громадянами РФ, пов’язаними з російськими аеропортами та державними структурами, які працювали на Олімпіаді «Сочі-2014». Також зафіксовані використання російських телефонних номерів і облікових записів у російських соціальних мережах.
Ці факти самі по собі не є вироком. Однак для керівника стратегічного державного підприємства вони потребують пояснення й оцінки — з боку держави, а не журналістів чи активістів. Загалом, згідно з поширеними даними, Тетяна й досі має у друзях на Фейсбук осіб з російським громадянством.
Потреба в послідовності
Якщо питання «російського сліду» дійсно є принциповим для львівської влади, логічно було б почати з відкритості щодо власних зв’язків, управлінських рішень і кадрової політики на стратегічних об’єктах. Бо національна безпека не повинна використовуватися як інструмент політичної боротьби.
Нація обговорює факти, відповідальність та однакові стандарти для всіх.
