У Дніпропетровській області місцевого мешканця засудили до трьох років і шести місяців позбавлення волі за ухилення від мобілізації. Йдеться про чоловіка, який після проходження військово-лікарської комісії, що визнала його придатним до служби, отримав повістку. Однак до ТЦК він так і не з’явився.
Замість цього він подав письмову заяву, в якій повідомив про свою відмову від служби у війську. Прокурор переконував суд, що чоловік свідомо уникав виконання свого обов’язку та навіть намагався дезінформувати суд, ініціювавши через адвоката проведення почеркознавчої експертизи – ймовірно, для спроби довести, що не підписував повістку особисто. Про цей випадок повідомили ТСН.ua.
Крім того, обвинувачений наполягав, що ТЦК не мав законного права видавати повістки. Утім, суд не прийняв ці доводи, визнавши їх безпідставними, та зауважив, що правомірність дій територіального центру визначена законодавчо.
Під час процесу обвинувачений заперечив свою провину, а його захисник стверджував, що порушено права підзахисного та просив, у разі винесення обвинувального вироку, призначити умовне покарання. Проте суд визнав чоловіка винним за ст. 336 ККУ (ухилення від призову за мобілізацією) і зобов’язав також компенсувати витрати на експертизу у розмірі майже 19 тисяч гривень.
Випадки з відмовою служити в ЗСУ
Подібний випадок не є поодиноким. В Україні судять тих, хто відмовляється служити – мотиви різні, але вироки схожі. По всій країні продовжують фіксувати судові справи за ухилення від мобілізації – з різними аргументами, однак у більшості випадків суди не вважають їх переконливими.
У Львові чоловік, який також проігнорував виклик до військкомату, отримав випробувальний термін. Його врятувала активна волонтерська діяльність на підтримку ЗСУ.
На Київщині жителя, який відмовився служити з релігійних причин, усе одно визнали винним. Він апелював до віри, стану здоров’я дітей і зайнятості у бізнесі, але суд ці аргументи не прийняв. У Закарпатті батько двох дітей послався на хронічні хвороби, і хоч отримав вирок – суд замінив його на умовний термін з урахуванням стану здоров’я та сімейних обставин.
Окремо розглядається справа військового з релігійними переконаннями (послідовник Крішни), який відмовлявся від армійського харчування. Наразі він перебуває під вартою, а омбудсмен Дмитро Лубінець наголошує, що право на віросповідання не може бути обмежене навіть під час війни. Загалом, ці кейси демонструють, що в умовах загальної мобілізації суди, як правило, не схильні визнавати аргументи на кшталт релігії, особистих переконань чи родинних труднощів достатніми підставами для звільнення від військової служби.
