Клінічна смерть – це можливий оборотний стан людини, який виникає після раптової зупинки дихання та кровообігу. Цей стан може тривати від 3 до 5 хвилин. Завдяки реанімаційним заходам можна повернути людину до життя. Після пережитого пацієнти часто діляться історіями про те, що спостерігали на межі життя. Вчені вже давно намагаються вивчити цей загадковий передсмертний досвід та пояснити його характер.
За даними дослідження, описаного в IFLScience, 50 учасників розповіли про свої відчуття в момент, коли вони стикалися з питанням життя і смерті. У рамках експерименту учасники не лише усно описали свої навколосмертні переживання (NDE), а й малювали їх. Це дало новий погляд на те, як переживання, пов’язані зі смертю, відбуваються в людській свідомості.
Учасники цього дослідження заповнювали анкети, що стосувалися їхнього передсмертного досвіду, а потім відтворили сцени, які їм довелося спостерігати. На основі малюнків вчені змогли визначити просторові конфігурації, в яких перебували люди під час клінічної смерті, і виявили чотири різні форми переживань. Ці форми отримали позначення: А, В, С і С5.
A-форми характеризуються конічним полем зору, тоді як В-форми і С-форми – це еліптичні простори, що мають аркоподібну структуру. С5-форми, в свою чергу, являють собою еліптичний простір з оглядом на 360 градусів. Досліджуючи ці переживання, вчені дійшли висновку, що А-форми можуть бути наслідком зменшеного кровотоку до мозку, що призводить до втрати периферичного зору та відчуття перебування в темному тунелі. Це припущення підкріплюється тим, що А-форми зазвичай описуються учасниками як напівтони, втрачаючи кольоровий зір через нестачу кисню в мозку.
Щодо В-форм і С-форм, дослідники припускають, що ці переживання можуть відповідати геміанопічним дефектам, які спостерігаються у осіб з інсультом чи черепно-мозковою травмою, коли частина поля зору втрачається. Зміни між різними формами видінь протягом клінічної смерті також пояснюються порушеннями в функціонуванні мозку.
Окрім малюнків архітектури навколосмертного досвіду, дослідники також попросили учасників вказати місцезнаходження їхнього сприйнятого “я” під час кожного з періодів. Коли виникали позатілесні переживання, це “я” сприймалося як поза тілом, але залишалося пов’язаним з ним і оточенням. Однак не в усіх випадках учасники малювали своє тіло, деякі з них відчували його відсутність, що порушувало точку відліку для сприйняття оточення.
Отже, за словами вчених, учасники могли фізично локалізувати себе в просторі лише під час виходу з тіла або при поверненні до нього. Відокремившись, вони вже не могли відчувати себе в визначеній позиції поля зору. Ці переживання є загальними, оскільки лише 18 із 50 учасників заявили, що не бачили, як виходили або входили до своїх тіл.
