26 квітня 1986 року Чорнобильський ядерний реактор на півночі України, яка тоді входила до складу Радянського Союзу, вибухнув, викинувши в небо потужний стовп радіації. Чорнобильська катастрофа, яка сталася майже 40 років тому, залишила по собі не лише радіоактивне забруднення, а й незвичний слід в еволюції тварин. Так, біологи уважно вивчають тварин, що мешкають у зоні відчуження Чорнобильської АЕС, і досліджують, як десятиліття радіаційного опромінення могли змінити їх геноми – і навіть, можливо, прискорили еволюцію.
Згідно з дослідженням, проведеним на початку цього року, у собак, що жили ближче до місця вибуху, виявили суттєві відмінності в ДНК, які свідчать про їхню генетичну відокремленість від інших представників виду, пише IFLScience.
“Я вважаю, що найбільш дивовижною думкою про дослідження є те, що ми ідентифікуємо популяції собак, які живуть у реакторі й у тіні реактора, і ми можемо визначити, хто ці собаки, просто дивлячись на їхній профіль ДНК”, – прокоментувала Елейн Острандер, авторка дослідження та генетикиня з Національного інституту досліджень генома людини при Національному інституті охорони здоров’я.
Наразі незрозуміло, як саме ці генетичні відмінності впливають на здоров’я і характеристики цих витривалих собак. Проте вони не єдиний вид, який, мабуть, еволюціонував після катастрофи. Пізніші дослідження генетики вовків у цьому районі показують, що в них виробився захист від раку. Інше дослідження показало, що деревні жаби, які живуть у Зоні відчуження, набагато темніші за тих, хто живе за її межами. Ця конкретна адаптація могла зменшити негативний вплив радіаційного опромінення, забезпечивши темніших жаб вищим рівнем меланіну.
Одне з можливих пояснень цих змін полягає в тому, що радіація призводить до мутацій, які можуть передаватися наступним поколінням, або вбиває більш слабкі особини, залишаючи більш витривалі. Наприклад, у 2022 році дослідники виміряли генетичну різноманітність у виду водяних бліх, що мешкають в озерах у районі Чорнобиля, і виявили, що рівень генетичного розмаїття був вищим у тих озерах, які зазнали більш високих рівнів радіації. Це свідчить про те, що – принаймні в цьому випадку – мутація була основною еволюційною силою, що вплинула на гени водяного клопа. Однак, як прагнули вказати самі вчені, дослідження було кореляційним, а не причинно-наслідковим, і тому не дає прямих доказів того, що мутація була силою, яка змінила правила гри. Так само це не означає, що ті самі процеси відбувалися в популяціях місцевих собак.
