Директорка Департамента освіти і науки КМДА Олена Фіданян зобразила “перереформовану” українську школу воєнних часів у коротенькому нарисі. Вийшов справжній блокбастер: вчителі потерпають від необхідності “чергувань” по кухні, свавілля батьків та колишніх власних учнів, що обрали шлях правоохоронців і тепер збиткуються з тих, хто колись ставив їм погані оцінки. Дії відбуваються на тлі повномасштабної війни із знеструмленнями та надто пильними сусідами, ладними викликати ДСНС, щойно зобачивши відкритий вогонь.
Олена Фіданян, сама колишня вчителька початкових класів у київській школі №240, виклала оповідь у Facebook, назвавши “шкільною абсурдією, або реХформованою школою”. В ній вона у гротескній формі зобразила шкільне буття на N-ний рік війни – інфраструктура вже настільки зруйнована, що електроенергію майже не вмикають, а дзвоник на урок чи перерву дають по механічному годиннику, який “приніс до школи Тарас, бо десь знайшов у дідуся”. Самі ж уроки перетворилися на механічне викладання: головна героїня, Олена Петрівна, марить уві сні, що знову проводить досліди на уроці з учнями.
За сюжетом, вчителька прокидається у шкільному спортзалі на твердих матах – змушена “чергувати” по школі з 05:00, а дістатися до роботи з дому не може, бо комендантська година завершується о шостій. З обов’язків – начистити картоплі на пюре для тисячі учнів, “яких тепер усіх обов’язково харчують у шкільній їдальні – ще те завданнячко”.
“Одного разу їй дісталося таке випробування. Тоді її випускний 11-тий клас, побачивши, як вона поранила руку тупим ножем, вирішив їй допомогти. Справа пішла швидше, а головне, що вони спілкувалися й навіть глузували з ситуації. Та от наступного дня прийшла мама Софійки й влаштувала шкандаль, що її доньку змусили працювати”, – переповідає авторка, додаючи, що, аби владнати ситуацію, директор зрештою позбавив героїню “тисячної премії за місяць”.
Чищення картоплі відбувається затемна при свічках, процесом керує шкільна шеф-кухарка – сама її наявність при процесі вже є маленьким дивом, бо не звільнилася (“двом сусіднім школам менше пощастило”). Тут Фіданян знайшла елегантну форму, аби покпинити з реформування системи освіти: нову систему оцінювання, пише, вчителі самі “на дух не переносять”, але покірно терплять, “бо так треба”.
“(Кухарка) підганяла вже немолодих вчительок, щоб швидше працювали. При цьому вона постійно дорікала: “Це вам не оцінки за новими стандартами виставляти! Придумали собі – “формальне оцінювання”,- бурчала Петрівна. – “Не формальне, а формувальне”,- виправляла її колега Олени Петрівни”.
Овочі варять на багатті, що розкладають просто у дворі: робити це, пише, потрібно “ранесенько-темнесенько”, аби з сусідніх будинків не помітили вогонь і не викликали ДСНС. “Скільки просили сусідів, щоб не скаржилися, та буває по-усякому. А за це штраф”. Зрештою, вмикають світло, і вчителі-чоловіки, “фізрук та трудовик”, допомагають перетягти недоварену їжу на електроплити до їдальні.
“Вчора обидва чоловіки були на допиті в СБУ. Їх по дві години допитували як вони опинилися у школі вчителями. Одному з них вже сімдесят. Він ніяк не міг згадати, чому колись утнув таку дурість. А другому допитувальник нагадав, що він його учень і усі ці роки пам’ятає, як вчитель поставив йому двійку за домашнє завдання й викликав його маму до школи через прогули уроків”, – зворушує читача Фіданян, додаючи, що фізрука “два дні поспіль тіпало”, коли на очі йому потрапляла “шкільна поліцейська”.
Шкільна драма, або “абсурдія”, як її називає авторка, є фактично підбіркою вчительських фобій – зі свавіллям батьків, силовиками, ладними карати освітян навіть без будь-яких погрішностей та постійно зростаючими обсягами роботи. Зображення “повинностей” із чищення картоплі є картиною чисто з побуту кріпаків: на цьому тлі Павло Грабовський з його “Рученьки терпнуть, злипаються віченьки” видається літнім табором для хатніх працівниць.
Цікаво, що читачам та підписникам Олени Фіданян (зі зрозумілих причин, більшість з них освітяни) “казочка”, як мовиться, “зайшла”. У коментарях пишуть: текст є сумною правдою, і, якщо перебільшення є, то лише на півслова. А говорити правду сьогодні – вже героїзм. До речі, очільниця Департаменту освіти й науки зізналася, що вже готує наступну частину оповідки.
Усі київські школи охороняє “Мунохорона”, а Міносвіти зобов’язало директорів поквапитись і встановити сонячні панелі
Нагадаємо, з вересня 2022-го усі київські школи, ліцеї та інші навчальні заклади перебувають під охороною комунальної організації “Муніципальна охорона”. Рішення прийняла міська влада, аби посилити безпеку. Відтоді адреси шкіл були додані до адресного переліку об’єктів, що потребують пріоритетних заходів з охорони і збереження.
А у липні 2024-го ми писали, що усі київські школи та виші зобов’язали встановити сонячні панелі. Втім, навіть станом на середину літа таке рішення вже було запізнілим – Міносвіти й науки не врахувало, що, навіть за найсприятливіших умов голосування Київради, процедури закупівлі, розробка проєктів та тендери на встановлення обладнання з’їдять забагато часу.
