Лише впродовж двох днів на поточному тижні у Києві сталося кілька ганебних скандалів зі ставленням суспільства до військових. Ланцюг, що був запущений шкільною виставою з побиттям хлопця-актора, що грав захисника в “пікселі”, призвів до сумних висновків щодо формування зневажливого і навіть агресивного ставлення суспільства до захисників. Втім, психологи вважають, що цей процес розпочався не вчора, а його загострення відбувається на тлі можливого сценарію несправедливого завершення війни.
Від шкільної імпровізації до приголомшливих коментарів у мережі
“Снігова куля” випадків із неприпустимим у воюючій країні ставленням до військовослужбовців почалася з вистави у київській школі №309. Учні старших класів зобразили на сцені побиття захисника, одягнутого у “піксель”, ймовірно, маючи на увазі “перемогу” над співробітником ТЦК. І можна скільки завгодно слухати вибачення директорки, що “не догледіли”, і дивуватися фантазії “драматургів”, які вирішили таким чином імпровізувати на сцені. Але найгірше в цій історії те, що нокаут, в який відправили людину у формі, викликав у глядацькій залі, де сиділи батьки та педагоги, не обурення, а оплески та схвальні вигуки.
У той же день, 17 лютого, коли сценка з побиттям військового потрапила до соцмереж і стала предметом обговорення, в київській маршрутці сталася жахлива історія с військовослужбовицею. Водій відмовився везти жінку безкоштовно по посвідченню, а потім так рвонув з місця, що вона не втрималась на ногах і впала на підлогу, за що була названа тим самим водієм “п’яним бидлом”. Пасажири, звісно, не аплодували, а лише зробили вигляд, що “їх тут немає” – і просто відвернулися.
А вже наступного дня приголомшливо “прославився” підприємець з Білої Церкви, відреагувавши у соцмережах на загибель трьох військових з Центру Протимінної Діяльності у Миколаєві. Роман Белей залишив під відео з терактом коментар “Жалко, що тільки один”. У коментарі Інформатору він наголошував, що став жертвою фейку, що його ввели в оману, і це геть не те, про що всі подумали. Але “профіль” Белея вже на сайті “Миротворець” з відповідною характеристикою, а сам він продовжує каятися.
“У мережі я натрапив на відео, в якому стверджувалося, що жінка здійснила теракт у Миколаєві, щоб помститися працівникам ТЦК за вбивство її чоловіка та сина. Цю інформацію було поширено у репості відео, яке я переглянув. Обурений побаченим, я, не перевіривши достовірність цих даних, емоційно відреагував та залишив коментар, про який тепер щиро шкодую. Лише згодом я дізнався, що ця інформація була фейковою, а мої слова могли завдати болю людям”, – пояснив він сам згодом.
У Києві та області за тиждень сталося декілька випадків, що, з одного боку, обурили громадськість – а з іншого поставили руба питання: “а чому так сталося?”
“Складні відносини” з ТЦК – наслідок психологічних помилок з боку військово-політичного керівництва
Про те, що відбувається з громадянами країни, яка спливає кров’ю, відстоюючи право на існування, Інформатор поговорив з політичним психологом та заступницею директора Інституту соціальної та політичної психології НАПН України Світланою Чуніхіною. Адже неможливо зрозуміти, чому за три роки війни на тому місці, де б мали бути вдячність, повага, підтримка та захоплення, у нас “проросли” зневага, байдужість та агресія. І все це виходить на поверхню саме зараз, коли суспільству як ніколи потрібно бути одним цілим.
На думку експертки, причини цього сумного явища різні, втім, не можна говорити, що напруження та агресія в бік військових зросли саме зараз. Процес почався не вчора, а близько півтора року тому, коли стало зрозуміло, що швидкої перемоги не вийде.
“До 2023 року суспільство і керівництво було очевидно налаштоване на швидке і успішне витіснення військ агресора з української землі. Саме виходячи з такої концепції суспільство і керівництво розраховувало свої ресурси опору. Перегляду цієї концепції після неуспіху контрнаступу не відбулося, і останні півтора року Україна воює без чіткого стратегічного бачення – як, скільки, якою ціною ми можемо вистояти в цій війні”, – зазначила Світлана Чуніхіна.
До речі, з цим пов’язані й “складні відносини” цивільного населення з ТЦК. Вони є наслідком психологічних помилок, допущених військово-політичним керівництвом при плануванні того, як і за рахунок чого реалізовуватиметься подальший опір агресії. І коли у 2023 році ресурс спонтанної мобілізації українського суспільства вичерпався, розгорнулася “психологічна війна” між населенням та ТЦК.
“Втім, прирівнювати агресію в бік ТЦК і почуття до військовослужбовців з бойовим досвідом не можна. У суспільній свідомості це різні «домени». ТЦК дійсно сприймається, скоріше, як ворожа інстанція, якої треба уникати або якій треба протистояти. Військові на фронті все ж таки користуються великою шаною суспільства. Інша річ, що через психологічно демобілізований стан українського суспільства до цієї шани домішуються інші почуття – сором, провина і іноді дійсно страх”, – констатує психологиня.
Президенту належить відверто поговорити із суспільством
Не хотілося б висновків, що “далі буде ще складніше”, але схоже саме на це. Адже наразі країна знаходиться в умовах можливості несправедливого завершення війни. І цей “похабний мир”, за термінологією Світлани Чуніхіної, може загострити суперечності між різними частинами суспільства.
“На переможену країну лягає важкий психологічний тягар провини за поразку, і ця провина буде шукати вихід, у тому числі в аутоагресії, в нашому випадку – в конфліктах всередині суспільства. Керувати цими непростими емоціями не обов’язково треба через посилення згуртованості, перетворення суспільства на монолітну масу. Бо по-перше, це об’єктивно неможливо – українське суспільство складне, і ця складність лише поглибилася через накопичення різних досвідів проживання війни. По-друге, посилення згуртованості в частині суспільства психологічно провокуватиме зростання агресії до інших частин – так влаштована групова динаміка”, – попереджає експертка.
Аби вийти з нинішньої психологічно складної ситуації, треба шукати інструменти розв’язання суперечностей і врегулювання конфліктів. Вони можуть бути різноманітними – від економічних стимулів до розвитку практик пошани до подвигів і вшанування втрат. До того ж, на думку Світлани Чуніхіної, саме зараз, коли суспільство розгублене, деозорінтоване і не розуміє, що буде далі, поговорити з ним відверто належить президенту.
“Люди мають знати, як ми вчинимо у разі самоусунення ключового партнера України у війні – США? Чи приймемо запропонований “похабний” мир, чи продовжимо опір. І той, і інший варіант вимагатимемо певної психологічної перебудови суспільства”, – зазначає психологиня.
Два потужних скандали з військовослужбовцями за один день: що коїться з киянами
Нагадаємо, у Києві за один день сталися два великі скандали через зневагу до військових. Спочатку, як писав Інформатор, учні загальноосвітньої київської школи №309 зробили виставу, у якій на сцені хлопця, вдягнутого у “піксель”, били й катували, що не можна інтерпретувати інакше, як приниження. Кадри зі шкільної постанови побачили у командуванні Сухопутних сил ЗСУ – і вже висловили обурення.
А згодом водій маршрутки відмовився везти військовослужбовицю по посвідченню – ще й зробив так, що жінка впала долі на брудну підлогу автобуса, а потім… обізвав її “п’яним бидлом”. Обидва інциденти викликали широкий суспільний резонанс, реакцію з боку керівництва відомств цивільних та військових. І напевно будуть початком більш широкого суспільного діалогу.
