Уряд має намір ліквідувати вимогу обов’язкового підписання акта виконаних робіт для безготівкової оплати послуг, що служить підтвердженням наданих послуг. Це закріплено в законопроєкті №13598 від 04.08.2025 року “Про внесення змін до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»”. Згідно з ним, підтвердження фактів виконання робіт або надання послуг буде здійснюватися лише на підставі рахунків-фактур або договорів, без необхідності підпису актів виконаних робіт. Цю інформацію надав керуючий партнер адвокатського об’єднання «Віннер партнерс», арбітражний керуючий Сергій Литвиненко.
Ці зміни є вигідними для бізнесу, адже скасовують необхідність підготовки, підписання та надсилання актів контрагентам, що спростить співпрацю українських компаній з іноземними партнерами, які зазвичай не використовують подібні документи.
Таким чином, законопроєкт №13598 від 04.08.2025 року представляє собою значний крок у процесі адаптації українського законодавства в галузі бухгалтерського обліку та фінансової звітності до європейських стандартів.
“Згідно з чинним законодавством, акти надання послуг є первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують фактичність проведеної господарської операції. Сучасні українські податкові органи та суди саме на основі цих документів підтверджують факт надання послуг. У країнах Європи такої практики немає, адже достатнім підтвердженням надання послуг і необхідності їх оплати є направлення інвойсу (рахунку-фактури) та його оплата. Ця зміна істотно полегшить порозуміння між українськими та європейськими компаніями, але вимагатиме розуміння з боку контролюючих органів. Крім того, особам, що надають послуги, слід буде знайти способи фіксації фактів надання послуг та підтвердження у разі виникнення спорів,” – підкреслює адвокатка ЮК «Приходько та партнери» Ірина Ан.
Адвокат Ігор Ясько зазначає, що будь-яку законодавчу чи підзаконну ініціативу слід оцінювати передусім з точки зору її практичних правових наслідків, а не за політичними мотивами. Кожний нормативний акт створює певну систему прав і обов’язків, а відповідно, механізми захисту і потенційні ризики для сторін правовідносин.
“Розглянутий документ, незважаючи на наявність суперечностей, відіграє важливу роль у регулюванні договірних відносин у сфері виконання робіт чи надання послуг. Його положення забезпечують додаткові правові інструменти для захисту виконавців (підрядників, надавачів послуг) у випадках недобросовісної поведінки контрагентів. Зокрема йдеться про можливість зафіксувати факт виконання робіт, обґрунтованість вимог щодо своєчасної оплати, а також гарантії, що виконавець не залишиться без юридичного механізму реалізації своїх прав. Водночас, такий механізм створює можливості для зловживань. Замовники (отримувачі робіт/послуг) можуть опинитися в більш уразливій позиції, адже формальні підстави для пред’явлення претензій можна використовувати навіть при відсутності добросовісного виконання з боку виконавців. Так, документ свідчить про асиметрію в договірних відносинах: забезпечуючи захист одних, він обмежує правовий інструмент інших,” – зазначає Ясько.
Слід також врахувати специфіку української практики правозастосування. Будь-який нормативний акт, що може вплинути на динаміку фінансово-господарських відносин, стає інструментом контролюючих органів.
“На жаль, фактична реалізація положень цього документа часто супроводжувалась кримінальними провадженнями, позаплановими перевірками та створювала умови для використання ‘силового ресурсу’ в бізнес-відносинах. Це свідчить про перетворення правового інструмента, який мав би регулювати баланс інтересів, на додатковий механізм тиску в господарському середовищі. Отже, оптимальним рішенням є не повна відміна цього механізму та його залишення в первісному вигляді, а системна нормативна доопрацювання. Регулятор повинен чітко балансувати права та обов’язки сторін договору, мінімізувати можливості для зловживань з обох сторін, а також впроваджувати процесуальні запобіжники проти неправомірного втручання правоохоронних органів у цивільно-правові відносини. Лише за таких умов документ може виконувати свою функцію як інструмент правового регулювання, і не як засіб для створення додаткових ризиків у господарській діяльності,” – підсумував Ясько.
Уряд пропонує запровадити обов’язкову звітність зі сталого розвитку для підприємств
Кабінетом Міністрів України зареєстровано у Верховній Раді України проєкт Закону «Про внесення змін до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо запровадження звітності зі сталого розвитку» (реєстраційний номер 13598). Законопроєкт спрямований на гармонізацію національного законодавства у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності з вимогами європейського законодавства. У проєкті Закону пропонуються зміни до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які передбачають:
- введення в Україні складення, подання та оприлюднення звітності зі сталого розвитку;
- актуалізацію критеріїв для визначення категорії підприємств та груп;
- врегулювання питань ведення бухгалтерського обліку державними унітарними підприємствами, господарськими товариства, у статутному капіталі яких більше ніж 50 відсотків акцій (часток) належать державі, за міжнародними стандартами фінансової звітності, а також складання та подання звіту про управління.
