Президент Об’єднаних Арабських Еміратів шейх Мухаммед бін Заїд Аль Нахаян особисто виходив на телефонні переговори з лідерами країн Перської затоки, намагаючись створити єдиний регіональний фронт проти Ірану. Іранські удари по Кувейту, Бахрейну та ОАЕ сотнями безпілотників і ракет стали безпосереднім каталізатором цих контактів. Проте Саудівська Аравія та Катар відкинули цю ініціативу, аргументуючи, що конфлікт не зачіпає їхніх першочергових інтересів — це виявило значно глибший розрив між монархіями Затоки, ніж виглядало зовні.
За повідомленнями обізнаних джерел, серія дзвінків відбулася після 28 лютого — відразу після ударів США та Ізраїлю по іранських об’єктах. Про це повідомляли міжнародні видання із посиланням на поінформованих співрозмовників.
Тегеран відповів масштабними атаками по регіональних партнерах Вашингтона, у тому числі по об’єктах в ОАЕ. Абу-Дабі наполягав на тому, що без координованого стримування Ірану регіон залишиться вразливим. Мухаммед бін Заїд наголошував партнерам, що Рада співробітництва арабських держав Перської затоки (GCC) була створена саме як інструмент протидії іранським загрозам після Ісламської революції 1979 року.
Однак кронпринц Саудівської Аравії Мухаммед бін Салман та керівництво Катару не змінили позиції. Ер‑Ріяд і Доха дали зрозуміти, що не вважають цей конфлікт своїм, від чого виникло серйозне охолодження у відносинах між ОАЕ та Саудівською Аравією — один із небажаних наслідків іранських атак для регіональної єдності.
Абу‑Дабі обрав власну тактику та наблизився до Ізраїлю
Не отримавши очікуваної підтримки від сусідів, уряд Абу‑Дабі зосередився на двосторонній співпраці з Ізраїлем. За відомостями джерел, ОАЕ посилили обмін розвідданими і координували дії з метою перехоплення іранських безпілотників та ракет. Фактично країни діяли як де‑факто партнери в питаннях ППО, хоча й не укладали формального військового пакту.
Паралельно кілька міжнародних видань, серед яких The Wall Street Journal, припускали, що ОАЕ могли таємно брати участь у прямій військовій діяльності проти Ірану. Монархія, яка сама опинилася під ударами Тегерана, нібито перейшла від пасивних оборонних заходів до більш активної ролі. Reuters, у свою чергу, повідомляв про серію невідомих широкому загалу авіаударів Саудівської Аравії по іранській території — це могло б стати першим підтвердженим випадком прямого саудівського удару по Ірану, хоча Ер‑Ріяд відмовився від участі в координації в рамках регіональної коаліції.
Іранські удари по енергетичній інфраструктурі та цивільним об’єктам у країнах Перської затоки спричинили значні втрати й загострили внутрішні суперечності в регіоні. Катар, Кувейт і Бахрейн обрали курс стриманості: відмовилися від прямих військових дій і віддали перевагу дипломатичним зусиллям та деескалації, зберігаючи нейтралітет навіть після ударів по власній території.
Іранський конфлікт — останні події
Нагадаємо, 5 травня Сполучені Штати оголосили про завершення наступальної операції “Епічна лють” проти Ірану, яка тривала з лютого. Державний секретар Марко Рубіо заявив про досягнення поставлених цілей і зміну формату дій.
Наразі США переходять до оборонної місії в Ормузькій протоці з основним завданням — забезпечити безпечний прохід торговельних суден. Під час брифінгу у Білому домі Рубіо повідомив, що операцію завершено.
Операція “Проєкт Свобода” передбачає супровід комерційних суден через Ормузьку протоку, яку блокував Іран. Про її початок президент США Дональд Трамп оголосив 3 травня, а вже наступного дня американські есмінці розпочали супровід кораблів.
США перекинули на Близький Схід понад 50 тисяч військових, авіаносці, бойову авіацію та підрозділи морської піхоти на тлі загострення навколо Ірану. Американські сили перебувають у стані підвищеної готовності та очікують подальших наказів.
10 травня Іран знову продемонстрував рішучість і пригрозив США ударами по базах та військовим кораблям. Іранські офіційні особи заявили про можливість «жорсткої відповіді» на будь‑який напад США на іранські нафтові танкери або інші комерційні судна Ірану.
