У липні 2026 року науковці завершили дослідження двох найбільших курганів Голосіївського могильника на південній околиці Києва. В ході робіт виявили давні поховання, жіночі прикраси та численні сліди поминальних обрядів. Археологи продовжили дослідження, розпочаті торік, й з’ясували несподіване датування насипів: вони належать до XII століття — періоду, коли курганна традиція в околицях тодішнього столичного граду вже мала б поступово зникати. Роботи проводив Курганний загін Архітектурно-археологічної експедиції Інституту археології НАН України.
Розкопки вели під керівництвом к.і.н., старшого наукового співробітника відділу археології Києва Дмитра Бібікова. До досліджень долучилися лаборанти Андрій Приступа та Михайло Пелехатий, старший науковий співробітник Національного музею історії України Роман Ковтун, студенти Київського національного університету імені Тараса Шевченка під керівництвом Євгена Синиці, а також волонтери.
Голосіївський некрополь складається з двох невеликих курганних груп — першої з 13 насипів і другої з 5. Пам’ятка стала відомою науковцям у 2008 році, коли її виявив Андрій Петраускас. У 2011 році могильник обстежив Віталій Козюба, а Ольга Манігда склала інструментальний план. Перші стаціонарні розкопки на першій групі курганів відбулися лиш у 2025 році й підтвердили належність частини насипів до давньоруської доби; при цьому один із тоді обраних насипів виявився меморативним — кенотафом.
Цьогоріч детально дослідили два найбільші кургани першої групи, розташовані на її північному краю. Курган 1 мав висоту близько 1 м і діаметр 7,5–8 м, курган 2 — висоту близько 1,3 м і діаметр 8–9,5 м. Загальна площа розкопок становила 233 кв. м; роботи проводили суцільною площею, включно з простором між курганами.
У насипах і рівчаках відзначили численні сліди тризни: деревні вуглики й фрагменти кераміки. Кожну знахідку ретельно фіксували на плані розкопу. У кургані 2, вище підошви насипу, виявили два значні скупчення горілої деревини, що можуть бути залишками ритуальних вогнищ. У передматериковому шарі, так само як і торік, зафіксували крем’яне знаряддя палеолітичної доби.
У центрі кожного кургану виявили по одному чоловічому похованню в ґрунтових ямах глибиною близько метра. Через властивості ґрунту точні розміри ям встановити не вдалося. Попри курганну форму насипів, характер поховань відповідає християнському канону: скелети лежали головою на захід у дерев’яних трунах (від яких збереглися лише залізні цвяхи), руки були покладені на поперек, а при кістяках не виявили предметів побуту.
“Найвірогідніше, могильник належав сільському населенню київської округи, проте пов’язати його з конкретною поселенською пам’яткою наразі не вдалося”, — йдеться у повідомленні Інституту археології НАН України.
Водночас на рівні підошви кургану 2 та в засипці могильної ями зафіксували цілу серію жіночих прикрас: 11 бронзових підвісок-лунниць і два семилопатеві скроневі кільця. Оскільки поховані — чоловіки, ці предмети інтерпретують як посмертні дари. Аналіз керамічного матеріалу дав несподіване датування — XII століття, що свідчить про те, що курганна традиція побутувала навіть у безпосередній близькості від тодішнього столичного Києва.
Науковці зауважують, що семилопатеві скроневі кільця традиційно розглядають як етнічну ознаку племені в’ятичів. Тож краніологічні та ДНК-аналізи знайдених решток можуть дати важливі відповіді щодо етнічного походження населення, яке створило Голосіївський могильник, адже наразі немає можливості однозначно пов’язати його з конкретним поселенням.
Які ще давні знахідки виявляли науковці у Києві
Раніше повідомлялося, що біля стін Софійського собору під час ремонтних робіт з облаштування водовідведення випадково виявили залишки апсиди XI століття. Усередині відкрили фрагменти кладки та плити покриття підлоги — знахідка стала сюрпризом і для фахівців заповідника.
Також повідомлялося, що спеціалісти оглянули дерев’яні залишки стародавнього Києва під Поштовою площею та оцінили їхній стан як задовільний навіть через кілька десятиліть після першого відкриття. Тоді відібрали зразки деревини для розробки рекомендацій щодо консервування й подальшої музейної експозиції об’єктів.
