У Дарницькому районі Києва, на вулиці Анни Ахматової, 25, на місці колишнього паркувального майданчика розпочалося будівництво спортивного павільйону для падел‑тенісу на чотири корти. Нова споруда з’являється в зоні, де проблема паркування й так залишається хронічною для мешканців мікрорайону. Орендар земельної ділянки — ТОВ “Гудолі” — змінив назву на “Падел Позняки” та перепрофілював діяльність зі стоянки на спортивний об’єкт. Таке перепрофілювання вже викликало різке невдоволення місцевих жителів.
За даними, пов’язаними з проєктом, за компанією “Падел Позняки” стоять Оксана Гутцайт, Алеся Продан та Вікторія Ямкова. Комплекс на Анни Ахматової, 25 розрахований на чотири повноцінні корти — стандартну інфраструктуру для комерційного падел‑клубу. Ділянка, де нині ведуться роботи, раніше використовувалася як парковка, що дозволяла мешканцям прилеглих будинків та відвідувачам району залишати свої автомобілі.
Падель — ракетковий вид спорту, що поєднує елементи тенісу й сквошу: корт менший за тенісний, його оточують скляні стіни та сітки, від яких м’яч може відбиватися, а гравці застосовують тверді безструнні ракетки. Гра ведеться виключно парами, що робить її соціальною та доволі доступною для новачків. Інфраструктура для паделу в Україні активно розвивається — у Києві вже працюють кілька клубів на Нивках, ВДНГ, у Новопечерських Липках та інших локаціях. Орієнтовна вартість оренди корту в столиці становить від 1000 до 1400 гривень за годину, що робить проєкт привабливим для інвесторів.
Конфлікт між власниками паркінгу, які перетворюють його на комерційний спортивний об’єкт, та мешканцями, що потерпають від дефіциту паркомісць, є симптомом ширшої міської проблеми. У Позняках — одному з найщільніших житлових масивів Києва — нові житлові комплекси зводяться без достатньої кількості паркінгів, тоді як наявна мережа стоянок поступово скорочується. Мешканці наголошують: вони не проти нових видів спорту, але застерігають — якщо кожна паркова зона поступатиметься місцем бізнесу, проблема паркування лише загостриться.
Ситуацію підсилюють загальні статистичні дані: у Києві налічують близько 1 мільйона активних транспортних засобів, тоді як офіційних паркомісць — приблизно 300 тисяч, тобто втричі менше. Підземні паркінги набули додаткового значення після початку повномасштабного вторгнення: їх використовують як укриття під час обстрілів, і попит на них підвищився в 2,5 раза. Як наслідок, різко зросли ціни: орендна ставка за місце на паркінгу в Києві сягає близько 7 тисяч гривень на місяць, а ціна продажу паркомісця в новобудовах перевищила мільйон гривень.
Бізнес‑логіка ТОВ “Падел Позняки” зрозуміла: ринок падел‑тенісу в Україні ще далекий від насичення, попит на активний відпочинок зростає навіть у роки повномасштабної війни, а компактні розміри падел‑корту дають змогу розміщувати його фактично на будь‑якому майданчику — у тому числі на місці колишньої стоянки. Проте для мешканців Позняків, які щодня шукають місце для автомобіля у переповнених дворах, аргументація підприємців виглядає інакше — ще один паркінг, відданий у приватну власність заради заробітку, означає додаткові незручності для громади.
Паркінг як дефіцит: Київ уже не має резервів
Криза паркування у спальних районах столиці — це не лише проблема Позняків, а системне явище. Минулого року КП “Київтранспарксервіс” виділило майже 10 млн грн на впорядкування паркувального простору, зокрема підписано контракт на розробку 150 нових схем організації руху на наявних майданчиках. Однак такі кроки стосуються переважно поліпшення впорядкування вже існуючих стоянок, а не збільшення їхньої кількості. Тим часом нова забудова у Позняках та сусідніх Осокорках призводить до зростання кількості автомобілів без відповідного збільшення паркомісць.
Схожа практика перепрофілювання паркувальної інфраструктури помітна в різних районах Києва. Зокрема фіксуються випадки, коли колись доступні комунальні паркінги стають де-факто закритими або обмеженими за доступом, у той час як решта водіїв стикається з дефіцитом місць і повідомленням про відсутність вільних паркомісць. Ситуація в Позняках вкладається в цю загальну модель: паркувальні площі переходять у приватний обіг, а громада залишається зі зростаючою нестачею місць та без реальних альтернатив.
