Двадцять років у журналістиці, ефіри на телебаченні, інтерв’ю з першими особами держави — і раптом усе це виявилося майже нічого не вартим за кордоном. Марина Леончук пройшла шлях від відомої телеведучої до продавчині булочок, а потім і баристи, хоча каву готувати раніше не вміла зовсім. Про цей крутий поворот долі журналістка щиро розповіла в інтерв’ю Марічці Падалко.
Як прямолінійність британців стала уроком адаптації
До переїзду за кордон Леончук встигла попрацювати шеф-редакторкою новин на одному з чернівецьких телеканалів. Туди вона потрапила разом із сином після початку повномасштабного вторгнення, коли родина спершу знайшла прихисток у батьків.
Важливо! Пізніше журналістка скористалася британською програмою Homes for Ukraine. Разом із сином вона переїхала жити до місцевої родини, яка погодилася прийняти українців.
Господарі не стали панькатися з гостями. Уже на третій день вони прямо сказали Леончук: сидіти вдома — не варіант. Потрібно вчити англійську, шукати роботу і виходити в люди, інакше адаптація затягнеться на роки.
«Мене швидко поставили на місце», — пригадала Леончук.
Спочатку такі слова прозвучали як холодний душ. Та згодом журналістка визнала: британці мали цілковиту правду, і саме ця прямота допомогла їй швидше зорієнтуватися в новій реальності.
Мовний бар’єр та ілюзії щодо власного досвіду
Найбільшим випробуванням став саме мовний бар’єр. За словами Леончук, на момент переїзду вона знала приблизно триста англійських слів. Для повноцінного професійного спілкування цього виявилося катастрофічно замало.
Спершу журналістка щиро вірила: двадцятирічний досвід і навички ведучої відчинять перед нею будь-які двері, навіть у BBC News. Реальність швидко розвіяла ці сподівання.
«Оце була ілюзія, величезна ілюзія», — підсумувала вона.
Як пояснила Леончук, надмірна кваліфікація українських спеціалістів часто відлякує британських роботодавців. Вони побоюються, що досвідчений фахівець сприйматиме просту роботу лише як тимчасовий варіант і швидко піде звідти, ледь трапиться щось краще.
