13 квітня 2026 року у вестибюлі станції метро “Золоті Ворота” в Києві відкрилася фотовиставка “Бути собі ціллю” — про жінок і дівчат з інвалідністю, які обороняють Україну, займаються волонтерством та відстоюють право на життя без бар’єрів. Питання фізичної доступності стає дедалі важливішим: у столиці вже будують першу безбар’єрну платформу на Центральному вокзалі. Організаторкою виставки виступила громадська організація Fight For Right. Ознайомитися з роботами у вестибюлі метро можна до 20 квітня включно.
Подія відбувається в рамках проєкту “Лідерство жінок з інвалідністю в громадах”, який реалізує Fight For Right за підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансової підтримки Жіночого фонду миру і гуманітарної допомоги ООН. Цей фонд спрямований на підтримку жінок у реагуванні на кризи та їхній участі в процесах становлення миру. Виставка базується на брошурі “Бути собі ціллю” — збірці особистих історій лідерок з інвалідністю, підготовленій у партнерстві зі шведською фундацією Kvinna till Kvinna.
У експозиції представлені історії десяти героїнь — волонтерок, правозахисниць, спортсменок і мисткинь, які не припинили своєї діяльності з початком повномасштабного вторгнення рф. Кожна з них має власний шлях, але всіх поєднує подвійна боротьба: проти збройної агресії та проти системних перешкод і стереотипів щодо людей з інвалідністю. Голова Fight For Right Юлія Сачук підкреслила, що команда збирає ці історії, аби зберегти їх, показати світові та донести вагомий внесок кожної у створення справедливого суспільства.
Проєкт “Лідерка” — школа політичної участі для дівчат і жінок з інвалідністю — об’єднав десятки учасниць із різних регіонів України. Школа надихає жінок відстоювати свої права, користуватися інструментами громадської участі та брати активну участь у суспільному й політичному житті. Більшість героїнь виставки — або випускниці, або учасниці цієї школи; саме там вони знайшли підтримку й однодумниць. Їхні досвіди різні, але всіх об’єднує прагнення бути собі ціллю і не здаватися.
Анастасія Закутна: волонтерка, яка їздила на деокуповані території
Анастасія Закутна — волонтерка з Охтирки на Сумщині, яка має фізичні порушення з народження. Волонтерську діяльність вона розпочала ще школяркою під час Революції гідності: разом із родиною доставляла на Майдан їжу, медикаменти та інші необхідні речі. Після початку повномасштабного вторгнення Анастасія залишилася в Охтирці, підтримувала рідних нареченого, чий хлопець тоді служив у ЗСУ, і продовжила волонтерити. З літа 2022 року вона виїжджала разом із військовослужбовцями на деокуповані території, де проводила творчі майстер-класи для дітей, привозила потрібні речі та спілкувалася з батьками, чиї діти через війну отримали інвалідність.
Одночасно Анастасія організовувала збір коштів для знайомих військових, шукала автомобілі й амуніцію, залучала іноземних благодійників. У 2023 році вона пройшла навчання у школі “Лідерка” від Fight For Right і має в планах створити власну громадську організацію, аби зробити своє місто доступнішим. Нині Анастасія відновлює психічне здоров’я та виготовляє на замовлення букети й прикраси з бісеру.
Іванна Михайленко: юристка та засновниця World of Silence
Іванна Михайленко очолює громадську організацію World of Silence і є експерткою проєкту ЮНІСЕФ у Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Іванна — нечуюча; вона навчалася на юридичному факультеті в Київському університеті інтелектуальної власності та права НУ “Одеська юридична академія”. При вступі вона стикалася зі стереотипами: їй казали, що нечуюча людина не зможе опанувати таку спеціальність. Проте Іванна не тільки вступила, а й закінчила бакалаврат з відзнакою.
З лютого 2022 року Іванна почала надавати безоплатну юридичну допомогу нечуючим і знімалася у відеороликах жестовою мовою про небезпеки в умовах війни та важливість психологічної підтримки. Вона заснувала ГО World of Silence — команду молодих і активних нечуючих людей, які працюють над змінами. Також Іванна реалізує проєкти “Закон для всіх” — інформування нечуючих жестовою мовою про права людини, та “Українізація.deaf” — популяризацію української жестової мови серед медиків, психологів, рятувальників і правоохоронців.
Марія Нікітіна: керівниця Чернівецького об’єднання “Захист”
Марія Нікітіна очолює ГО “Чернівецьке об’єднання “Захист”” і входить до Ради безбар’єрності при Кабінеті Міністрів України. До початку повномасштабного вторгнення її організація допомагала молоді у складних життєвих ситуаціях, сприяла розвитку безбар’єрного середовища та підтримувала громадських активістів. 25 лютого 2022 року офіс об’єднання став прихистком для вимушено переміщених осіб. Планували, що шелтер працюватиме два тижні, але він функціонував 504 дні; за цей час допомогу отримали 1769 людей та їхні тварини.
Паралельно команда Марії забезпечувала місцевих людей з інвалідністю та інші прихистки побутовою технікою: мікрохвильовками, чайниками, фенами. У 2022 році організація створила ресурсний центр “Ґроу ап” і проводить читацькі клуби, майстер-класи інклюзивної кухні та тренінги з інклюзії й безбар’єрності. Марія, яка пересувається на візку і мешкає на шостому поверсі, відкрито розповідає про щоденні виклики: наприклад, відключення електрики змушують її годинами чекати на роботі, поки знову запрацює ліфт.
Олександра Кутас: модель на колісному кріслі, яка підтримує Україну з Британії
Олександра Кутас — модель на візку, підприємиця та громадська діячка. З 2022 року вона працює у благодійному секторі Великої Британії на підтримку України. До повномасштабного вторгнення Олександра розвивала бренд адаптивного одягу, і її модельна кар’єра у Великій Британії активно розвивалася. Після 24 лютого 2022 року вона взяла участь у протестах у Лондоні проти агресії росії та приєдналася до проєкту Techfugees, який підтримував українських біженців. Через пів року Олександра очолила напрям допомоги Україні в благодійній організації Choose Love.
Для Олександри символом особистої незалежності є свобода пересування та право говорити правду — не мовчати й не бути зручною для інших. Вона наголошує, що у 23 роки вперше в Україні змогла самостійно вийти з квартири й навіть виносити сміття завдяки доступній інфраструктурі — для неї це стало справжнім знаком незалежності. Активістка вірить, що мільйони українців, які продовжують боротися і говорити правду, підтримують вогонь опору.
Христина Стиранець: проєктна асистентка Fight For Right
Христина Стиранець закінчила психологічний факультет у Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка та пройшла школу “Лідерка” від Fight For Right. У 2022 році вона планувала продовжити навчання й стати психотерапевткою, але війна змінила ці плани. Одного дня Христина побачила оголошення про пошук кейс-менеджерів у команду екстреного реагування від Fight For Right і надіслала резюме, навіть не уявляючи, куди це приведе.
Понад два роки Христина працювала кейс-менеджеркою у напрямі екстреного реагування, який згодом трансформувався у напрям “Підтримка та захист”. З початку 2024 року вона обіймає посаду асистентки проєктів і відповідає за комунікацію з підрядниками щодо закупівель засобів реабілітації й засобів особистої гігієни. Для Христини особиста незалежність — це не лише архітектурна безбар’єрність і фінансова самостійність, а й соціальна свобода: жити, не виправдовуючись і не переймаючись чужим осудом.
Аліка Микал: блогерка та експертка з трансплантації
Аліка Микал — блогерка й експертка з питань трансплантації та донорства в Україні, яка активно працює в медіа з 2018 року. Поштовхом для її активності стала особиста історія: в Аліки відмовили нирки, і вона публічно заговорила про те, що донорська трансплантація в Україні часто є недоступною. Операція з трансплантації нирки відбулася за кілька днів до початку повномасштабного вторгнення, після чого Аліка вимушено виїхала за кордон. У 2023 році вона відновила активну роботу, пройшла відбір у школу “Лідерка” і запустила подкаст та проєкт “Видимі люди”.
Проєкт Аліки присвячений людям із невидимою інвалідністю — тим, чиї щоденні виклики часто лишаються непоміченими. Вона регулярно отримує повідомлення від людей, які після ознайомлення з її історією вирішують укласти договір про донорство. Для Аліки особиста незалежність — це фінансова можливість створювати суспільно важливий контент, а також збережена мобільність і самостійність у побуті, яких вона боїться втратити через погіршення здоров’я.
Марина Литовченко: параолімпійська призерка з настільного тенісу
Харків’янка Марина Литовченко — спортсменка, призерка Паралімпіад 2016, 2020 і 2024 років, а також чемпіонка світу з настільного тенісу серед спортсменок з порушеннями опорно-рухового апарату. У 2024 році вона стала віцечемпіонкою Паралімпіади, у 2023‑му здобула титул чемпіонки Європи, а раніше перемагала на чемпіонатах світу 2018 і 2022 років. Після початку повномасштабного вторгнення Марина переїхала до Чехії, де спершу вагалася, чи продовжувати спортивну кар’єру.
Згодом Марина віднайшла в собі сили, знайшла новий зал для тренувань, і згодом до Праги переїхав її тренер. Щоб допомогти у відновленні пошкоджених корпусів Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, Марина продала свою золоту медаль Паралімпійських ігор 2020 у Токіо та разом із друзями й небайдужими зібрала понад пів мільйона гривень. Вона також навчається в аспірантурі Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди, поєднуючи це з виступами на змаганнях.
Віра Запорожець: активістка SAD та журналістка
Одеситка Віра Запорожець — активістка колективу SAD (Street Aid Daily) і журналістка з невидимою інвалідністю у вигляді панічних атак. На початку повномасштабного вторгнення вона разом із дитиною виїхала за кордон, де підтримувала людей, що шукали притулок: супроводжувала їх на прийоми до лікарів, допомагала з перекладами та оформленням документів. Повернувшись в Україну, Віра приєдналася до SAD, який надає першочергову допомогу бездомним в Одесі — забезпечує їх засобами гігієни, продуктами та ліками.
Віра наголошує, що кожен член колективу намагається спілкуватися з підопічними на рівних — без менторського тону, без осуду й без командування. Серед тих, кому команда допомагає, є колишні військові, переселенці й люди, які через хронічні хвороби не можуть самостійно відстоювати свої права. Найважливішим у цій роботі Віра вважає руйнування стигми й інформування суспільства про те, що будь‑хто може опинитися в такій ситуації.
Анна Серпутько: редакторка Braille Studio
З 2016 року Анна Серпутько працює редакторкою у Braille Studio — проєкті ГО Fight For Right та волинського підрозділу ВГО “Генерація успішної дії”. Місія студії — робити сучасні українські та іноземні книги доступними для людей з порушеннями зору: насамперед у рельєфно-крапковому шрифті Брайля та в форматах універсального дизайну. Після початку повномасштабного вторгнення більшість команди роз’їхалася по Європі, а Анна опинилася в Польщі без робочих інструментів.
Навесні 2023 року проєкт відновив активну роботу завдяки одному приватному замовленню. У 2024 році Луцька міська рада відновила фінансування, команда налагодила співпрацю з видавництвами й авторами і поновила масштабний друк книг для шкіл та бібліотек по всій Україні. Для Анни особиста незалежність — це жити повноцінно всупереч обставинам і робити світ кращим у міру своїх можливостей.
Олена Герасим’юк: письменниця та парамедикиня “Госпітальєрів”
Олена Герасим’юк — письменниця і парамедикиня батальйону “Госпітальєри” з позивним Гера. Вона долучилася до медичних добровольців ще у 2017 році. У перший рік повномасштабного вторгнення Олена разом із командою займалася організацією всього необхідного для порятунку поранених. 26 лютого 2022 року в “Госпітальєрів” з’явився перший рейс далекої евакуації “Кракен” — реанімаційний автобус. Станом на час публікації брошури екіпажі батальйону перевезли понад 8 300 поранених бійців української армії.
Паралельно Олена разом із письменником і військовослужбовцем Євгеном Ліром започаткувала проєкт “Недописані” — систематизацію втрат у літературній сфері, спричинених російською агресією з 2014 року. Наразі задокументовано понад 195 загиблих, пов’язаних з літературною спільнотою: авторів, бібліотекарів, перекладачів та інших. Олена вірить, що доти, поки живі митці, вони мають говорити двома голосами — за себе й за загиблих колег, зберігаючи їхню пам’ять для нащадків.
Київ крок за кроком стає доступнішим
Розбудова безбар’єрного простору в Україні набуває особливого значення під час повномасштабної війни, адже кількість людей з інвалідністю невпинно зростає. У київському метрополітені завершили встановлення тактильної навігації на станціях “Олімпійська”, “Театральна” та “Палац спорту” — рельєфні смуги допомагають людям з порушеннями зору орієнтуватися в підземці. Ці зміни є частиною ширшої трансформації публічного простору, за яку борються й героїні виставки “Бути собі ціллю”.
У столичному метро також встановили пандуси на станції “Вокзальна” — їхні конструкції монтували вночі, щоби не заважати пасажирам. Нова безбар’єрна інфраструктура стала корисною не лише людям з інвалідністю, а й пасажирам з важким багажем. Маломобільні пасажири можуть також замовити супровід для комфортного пересування підземкою за телефоном (044) 238-55-11.
