Найхимерніший з київських музеїв розташований прямо у дворі приватної садиби на Нивках. Тут зібрана велика колекція раритетів радянської епохи: серед кущів на відвідувачів мовчки дивляться постаті Георгія Жукова й Миколи Ватутіна, а бетонні «Іллічі» застигли в театральних позах, нагадуючи зразки агітаційного мистецтва. Місцеві жителі розповідають, що власник цієї дивної колекції почав збирати перші експонати ще на початку «нульових», і нині поповнювати її стає дедалі важче — процес декомунізації у Києві майже завершився.
Музей декомунізації під відкритим небом розташований у дворі приватного будинку на вул. Януша Корчака, 11А, на київських Нивках. Експонати розставлені серед високої трави, стоять на постаментах або, здається, підпирають дерева. Окрім монументальних пам’ятників, тут можна знайти й предмети побутової культури радянських часів: на подвір’ї стоїть старий автомат для продажу газованої води, а біля кам’яної стіни — чавунний каналізаційний люк із червоною зіркою, який, судячи з напису, виготовляв комбінат «Сталіншахтострой» (Донецьк, тоді — «Сталіно», 1930–1950-ті роки).
Однак більшість колекції становлять саме пам’ятники. Тут — пролетарські гіпсові профілі Карла Маркса з заводських цехів, бетонні фігури маскульту зі скверів, кам’яні брили з обличчями у різних іпостасях — Ілля Рєпін, Микола Ватутін, кілька Володимирів Ленінів. Територія довкола доволі тиха: руху машини майже не чути, і в сутінках виникає дещо химерне відчуття — ніби десяток «Іллічів» підозріливо спостерігає за тобою примруженими очима.
“Хазяїна знаю лише візуально: це досить товстий вусань близько шести десятків років. Він почав збирати колекцію давно, десь у нульових, і з часом почав звозити сюди радянські речі. Чесно кажучи, не знаю, як саме він їх діставав — можливо, узгоджував із районною владою або просто просив дозволу забрати, бо багато об’єктів усе одно зносили. І оригіналів тут небагато — переважно маскульт, який нині став зайвим у сучасному контексті”, — каже пан Микола, що мешкає в багатоповерхівці поруч.
Проте серед реплік є й справжні історичні речі. Наприклад, одна з погрудь Пушкіна явно походить із площі Слави на Печерську: воно стояло перед колишнім КАДІ (зараз — Національний транспортний університет) і було скинуто з постаменту у жовтні 2022 року після масованих ракетних обстрілів столиці. Це найстаріше погруддя Пушкіна в Києві — робота скульптора Роберта Баха, встановлена в травні 1899 року учнями Києво-Печерської гімназії.
Ще один цікавий експонат — статуя Володимира Леніна, пофарбована під бронзу, ймовірно привезена з внутрішнього двору заводу «Арсенал». Там фігура була виконана з граніту й стояла у природному кольорі. У глибині двору заховався й один із наймиліших представників радянського агітпропу — ведмедик-символ Олімпіади 1980 року. Цей ведмедик колись прикрашав в’їзд до Києва зі сторони Столичного шосе.
Самого власника колекції, на жаль, не застали. Відвідати Музей декомунізації під відкритим небом можна й без присутності господаря — він доступний щодня та без квитків, незалежно від погоди. Адреса музею: вул. Януша Корчака, 11А. Доїхати до нього можна автобусом №47 або маршруткою №540 від ст. м. Нивки.
Знайшли унікальну мозаїку, де соцреалізм позбувся методички: Діва Марія поряд з Дніпрогесом
Нагадаємо, днями повідомляли, що на Київщині виявили оригінальну мозаїку, де соцреалізм вільно відійшов від шаблонів. У селі Триліси активісти знайшли мозаїку з образом Діви Марії поруч із ракетою та Дніпрогесом. Цей об’єкт пов’язують із одним із замовлень відомої монументалістки Оксани Грудзинської — авторки варіативних орнаментів для станції метро “Хрещатик”.
Також раніше розповідали, що торговий центр Globus під Майданом Незалежності можна було б перетворити на музей історії становлення України — таку ідею висловив відомий київський архітектор Микола Віхарєв. За його задумом, торговий центр слід викупити у нинішніх власників і облаштувати там постійну експозицію, до якої могла б увійти, зокрема, Алея пам’яті, що нині розміщується на зеленій зоні Майдану, та інші елементи історичного контенту.
