У січні–квітні 2026 року імпорт товарів в Україну зріс на 30%, тоді як експорт – лише на 4,5%. Це свідчить про послаблення конкурентоспроможності вітчизняного бізнесу та про відтік значної кількості іноземної валюти за кордон для оплати ввезених товарів, що створює додатковий тиск на курс гривні. Водночас українські виробники звертаються до Мінекономіки зі скаргами на ввезення прокату зі сталі за заниженими цінами з Туреччини, В’єтнаму, Південної Кореї й Індії. Постраждали й виробники молочної продукції. Наразі міністр економіки Олексій Соболев, здається, не в змозі оперативно виправити ситуацію.
Forbes, посилаючись на дані Державної митної служби України, зазначає, що за чотири місяці 2026 року обсяг імпорту товарів становив 32,2 млрд доларів, у той час як експорт – лише 13,9 млрд доларів. Дефіцит торгівлі товарами (різниця між імпортом і експортом) у порівнянні з аналогічним періодом минулого року збільшився з 11,5 млрд до 18,3 млрд доларів — тобто на 59%.
За підсумками 2025 року в Україну було імпортовано товарів на суму 84,8 млрд доларів, тоді як українських товарів вивезено за кордон лише на 40,5 млрд доларів — тобто вдвічі менше. Цей дефіцит частково покривається за рахунок іноземної валюти з резервів Національного банку, грантів та кредитів. Ідеться не лише про товари, яких немає в Україні: чим більша ця різниця, тим більше валюти залишає країну, що негативно впливає на курс гривні й підштовхує інфляцію вгору.
За скаргами компаній “Модуль – Україна” та “Полістіл” Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі (МКМТ) ініціювала антидемпінгове розслідування щодо імпорту в Україну прокату з вуглецевої сталі з покриттям походженням з Туреччини, В’єтнаму, Південної Кореї та Індії. Проведення розслідування доручили Міністерству економіки, довкілля та сільського господарства. Таке розслідування може тривати до 12 місяців, і якщо Мінекономіки визнає претензії бізнесу обґрунтованими, можуть бути запроваджені антидемпінгові мита щодо продукції з цих країн. Отже протягом року вітчизняні виробники залишатимуться під тиском недобросовісної конкуренції.
З матеріалів скарги випливає, що за період 2022–2024 років імпорт прокату з вуглецевої сталі з цих країн зріс у 4,5 раза, тоді як споживання аналогічної продукції в Україні збільшилося в 2,5 раза. Починаючи з 2023 року середні ціни на імпортну продукцію з Туреччини, В’єтнаму, Південної Кореї та Індії були істотно нижчими за ціни українських виробників. Через це дешевий імпорт стримував підняття внутрішніх цін, які необхідні для збереження рентабельності українських підприємств.
Подібних випадків багато. Наприклад, у січні зареєстрували скаргу від ТОВ “ДМЗ Комінмет”, Трубного заводу “Трубосталь”, ТОВ “Метінвест-СМЦ”, металургійного комбінату “Запоріжсталь” та ММК ім. Ілліча щодо сталевих зварних труб з Туреччини. Обсяги їхнього імпорту в Україну з 2021 року до початку 2025 року зросли на 400%. При цьому середні ціни на турецькі зварні труби в Україні були нижчими за ціни на аналогічну продукцію вітчизняних виробників.
ТОВ “Патон Інтернешнл” подало скаргу на китайське зварювальне обладнання: за 2022–2024 роки його імпорт виріс на 64%, а частка цієї продукції в загальному імпорті збільшилася на 2%. Це свідчить про ймовірне подальше зростання постачань. Ціни на імпортне обладнання часто нижчі за собівартість аналогічного українського виробництва. Повний перелік товарів, щодо яких розпочаті антидемпінгові розслідування або введені протидемпінгові заходи, можна знайти на сайті Міністерства економіки.
У харчовій промисловості також спостерігаються проблеми. Українські виробники сирів опинилися в скрутному становищі: напередодні свят у грудні минулого року в середньому українські сири були на 11–20% дорожчими, ніж аналогічні імпортні продукти з Польщі, Німеччини та інших країн ЄС. Через це споживачі дедалі частіше обирають закордонні товари.
Через митні обмеження у США та Китаї європейські виробники були змушені шукати нові ринки, зокрема й Україну, і продавали товари дешевше, щоб розчистити склади. За рік імпорт сирів в Україну зріс на 10,5%. Акції та знижки не змогли суттєво допомогти вітчизняним сироварам відвоювати ринкову частку.
Державна політика підтримки виглядає недостатньою. Є програма Мінекономіки “Національний кешбек”, яка передбачає 15% кешбеку на тверді українські сири, але вона не здатна повністю стримувати витіснення вітчизняної продукції дешевшим імпортом.
Окрім сирів, у грудні 2025 року зріс імпорт молока, вершків та кисломолочної продукції порівняно з попереднім роком. Хоча на споживчі товари програма національного кешбеку може мати певний вплив, на промислові підприємства, які скаржаться на демпінгові поставки з Китаю, Туреччини та інших країн, вона майже не впливає, бо їхня продукція зазвичай не потрапляє прямо на полиці магазинів. Держава також може запропонувати бізнесу програми пільгового кредитування, наприклад “5-7-9”.
Міністр економіки Олексій Соболев називає національний кешбек “ефективним інструментом підтримки національного виробника” і наводить дані, за якими 64% опитаних ставляться до програми схвально або нейтрально. За його словами, підтримка на рівні від 5% до 15% допомагає тим групам товарів, які найбільше страждають від імпорту. Проте соціолог з Active Group Андрій Єременко звертає увагу, що під час фокус-груп багато респондентів вважають роздачу державних грошей приниженням для громадян.
Партнер юридичної фірми “Ілляшов та партнери” Олена Омельченко наголошує, що українським виробникам у складних умовах війни — з блекаутами, обстрілами та мобілізацією — дуже важко протистояти імпорту. Експертка вказує, що твердження про те, що Україна як член СОТ має залишатися повністю відкритою для іноземних товарів навіть під час війни, не відповідає дійсності.
Стаття XXI(b)(iii) Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) дозволяє країні запроваджувати заходи, які вона вважає необхідними для захисту своїх базових інтересів безпеки, зокрема “під час війни або інших надзвичайних обставин у міжнародних відносинах”. Це положення використовували й інші держави, зокрема США та країни ЄС, щоб захистити власних виробників.
Юристка додає, що навіть у разі звернення країни-експортера до СОТ щодо запроваджених Україною обмежень апеляційний орган СОТ фактично не працює з 2019 року, тож рішення не матимуть остаточного характеру. Жодна держава не була зобов’язана компенсувати заходи, вжиті з міркувань безпеки в умовах війни.
“Кожна гривня податків – це бронежилет, дрон або евакуаційна машина. А кожна гривня, витрачена на імпорт товарів із країн, які не є союзниками, – це втрачений ресурс. Адже вона не лишається в Україні, не створює робочі місця, не генерує податків і не зміцнює економіку”, — говорить юристка та експертка з міжнародної торгівлі Олена Омельченко.
На її думку, першочергово слід вводити обмежувальні заходи (тимчасові мита, ліцензування, технічні бар’єри, квоти) для конкретних товарів із недружніх або нейтральних країн, якщо в Україні є адекватні замінники. Такий імпорт створює загрози для економіки, бізнесу та зайнятості.
Приклади захисту національного виробника можна побачити в європейських країнах, сусідніх з Україною, які блокують постачання української продукції на свої ринки, коли мають власні аналоги. Це явище особливо торкалося аграрної продукції з України.
Наразі уряд під керівництвом Юлії Свириденко не робить різких кроків у цьому напрямі, зокрема й діючий міністр економіки Олексій Соболев обмежується поміркованими заходами. Хоча Україна заборонила торгівлю з РФ, Білоруссю, Іраном та Північною Кореєю, цього замало для повноцінного захисту вітчизняних виробників. Водночас переймати радикальні митні практики, як-от ті, що застосовував Дональд Трамп, не варто.
Залишається відкритим питання, якими саме додатковими інструментами Мінекономіки зможе підтримати бізнес, який дедалі важче витримує конкуренцію з імпортерами. Наявних заходів явно недостатньо — частина вітчизняних підприємств занепадає, тому потрібні швидкі й виважені рішення.
