Голова комітету Держдуми РФ з питань оборони Андрій Картаполов стверджує, що анонсовані Москвою нібито цілі ударів — Верховна Рада та Офіс президента України — не є реальними “центрами прийняття рішень”. На його думку, справжні мішені — це захищені командні пункти Збройних Сил, а не адміністративні будівлі в центрі Києва. За словами депутата, така риторика дає можливість Росії виглядати нібито “раціональним” партнером на фоні власних погроз.
Заяву Картаполова поширили російські ЗМІ. Депутат підкреслив, що Верховна Рада не керує військами і не визначає, коли і куди завдавати удари — так само, як і в Росії Держдума не виконує цю роль.
«Верховна Рада не є центром ухвалення рішень — так само, як у Росії, наприклад, ним не є Госдума. Депутати не контролюють війська і не визначають, куди і коли завдавати ударів», — сказав він.
Картаполов також стверджує, що аналогічне стосується й Офісу президента. За його словами, Володимир Зеленський нібито рідко буває в офісі й переважно перебуває в укритті. Депутат навів ілюстративний аргумент:
«В офісі у нього два охоронці та п’ять прибиральниць. Чи є сенс витрачати дорогі боєприпаси на по суті порожнє місце?»
За твердженням Картаполова, справжні «центри ухвалення рішень» — це захищені командні пункти управління Збройних Сил України, які знаходяться поза межами центральної частини столиці. Саме по таких об’єктах, вважає депутат, можуть завдаватися удари.
Контекст заяви Картаполова
Слова депутата пролунали на тлі чергових заяв Росії про можливість ударів по Києву. Невдовзі до цього глава МЗС РФ Сергій Лавров під час переговорів із держсекретарем США Марко Рубіо повторив попередження про ймовірні атаки на столицю. Оскільки ініціатором цієї розмови виступив Кремль, це свідчить, що погрози можуть бути елементом переговорної стратегії, а не обов’язково ознакою реального плану дій.
Кремль уже тривалий час використовує демонстрації готовності до ескалації як інструмент тиску: спочатку лунають пафосні заяви, потім уточнення умов і врешті — відмова від найрадикальніших формулювань. Твердження про «порожній офіс» гармоніює з цією тактикою — воно поєднує натяк на загрозу з виправданням попередніх заяв про нібито удари по урядовому кварталу. Проте, незважаючи на такі «роз’яснення», Росія регулярно завдає ударів по цивільній інфраструктурі Києва — житлових будинках, ринках, школах.
Погрози Кремля як інструмент тиску на переговорах
Телефонна розмова Лаврова з Рубіо відбулася за ініціативи Кремля після кількох серій заяв про можливі удари по столиці. Лавров повідомив американського співрозмовника про ймовірні атаки та питання безпеки дипломатичних місій, і аналітики оцінюють це як спробу Москви використати загрозу ескалації задля відновлення переговорних контактів із залученням Вашингтона.
Керівник аналітичного центру «Ділова столиця» Вадим Денисенко зазначає, що масовані атаки на Київ і погрози ударів по центру — не стільки воєнна логіка, скільки піар-операція, яка давно відійшла від реалій. На його думку, протягом 2025 року Росія грала на публіку, спрямовуючи свої зусилля спочатку на вплив на зовнішньополітичні аспекти, а тепер — на внутрішню аудиторію Кремля. Денисенко виокремлює кілька рушійних факторів цієї стратегії:
- Психологія Путіна — відчуття публічного приниження та потреба «відповісти» на нього.
- Бажання задовольнити ура-патріотичні настрої — частина військових і радикально налаштованих прибічників режиму давно вимагає ударів по так званих центрах прийняття рішень. Схоже, нині в Кремлі схиляються до проведення кількох раундів масованих атак, навіть якщо це означає швидке виснаження запасів боєприпасів.
- Ілюзії вищого керівництва — нещодавні публічні заклики Путіна до українських військових здатися, за оцінкою Денисенка, свідчать про перекручену картину дійсності, що формується для нього вищим воєнним керівництвом.
