Найімовірнішою кандидатурою на голову уряду після відставки премʼєрки Свириденко вважають Сергія Корецького, очільника НАК “Нафтогаз Україна”. Відомо, що йому запропонували цю посаду — і він нібито погодився очолити Кабмін. Остаточне рішення за Верховною Радою: саме парламент затверджує премʼєра та склад уряду. Ще до офіційних призначень в експертних кіл обговорювали інші прізвища — міністра оборони Михайла Федорова, мера Харкова Ігоря Терехова, Кирила Буданова та Дениса Шмигаля. У цій статті розглядається, чому саме ці варіанти мали мало шансів.
Чому Шмигаля навряд чи повернули б на посаду
У випадку зі Шмигалем усе виглядає доволі просто. Він уже має досвід керування урядом — від 2020 до 2025 року, що зробило його рекордсменом за тривалістю перебування на посаді премʼєра в незалежній Україні. На посаді він проявив себе як технократ: не схильний до популізму, більше орієнтований на управлінські рішення, ніж на політичні амбіції. Такий менеджер у принципі міг би знову очолити Кабмін.
Однак повторне призначення Шмигаля виглядало б нелогічно з точки зору іміджу президента. Якщо його вже відправляли у відставку торік, то повернення на посаду викликало б питання: навіщо було звільняти, кого замінювали і чи покращилася робота уряду після цього? Банкова, очевидно, розуміла ці ризики, тому відразу відкидала такий варіант. Історично бували випадки повторного призначення премʼєрів, але тоді склад політичних сил був іншим — зараз це складно уявити.
Чому Буданов навряд чи став би премʼєром
Кирило Буданов навряд чи погодився б очолити уряд, навіть якби отримав таку пропозицію від президента. Є версія, що в оточенні Банкової до нього прискіпливе ставлення через побоювання, що він може розвивати власну політичну карʼєру. Приклад: нібито Зеленський проводив окремі зустрічі з Залужним та Будановим, просив їх утриматися від висування кандидатур на президентських виборах; за цим інсайдом, Буданов погодився на це, а Залужний — ні. Така інформація свідчить про побоювання, що Буданов може стати політичною фігурою.
Ще один аргумент на користь невідповідності Буданова для премʼєрства — його фаховість. Він військовий, і нині виконує в Офісі президента дипломатичні та переговорні завдання: мирні переговори, врегулювання суперечок із сусідніми країнами (наприклад, питання щодо героїв УПА з Польщею). Саме в дипломатії його позиція більш доречна, ніж у вирішенні економічних і соціальних проблем держави. Уряд же — це переважно економічні виклики, бюджетні питання та управлінські процеси, далекі від військово-дипломатичної спеціалізації. Тож малоймовірно, що Буданов погодився б або був би рекомендований на цю роль.
Складнощі з кандидатурою Федорова
Михайло Федоров, за різними оцінками, не мав би достатньої підтримки у Верховній Раді. Про конфлікти з групою Арахамії та його оточенням вже говорили: нібито суперечки щодо оборонних замовлень і критика деяких його проєктів (наприклад, “Дія” чи Міністерство цифрової трансформації) підживлювали опонентів, зокрема представників фракції, близької до Арахамії.
Втім, ситуація складніша: Федоров уже демонстрував здатність керувати складними структурами — нині він очолює Міністерство оборони і впроваджує непрості реформи, зокрема в системі мобілізації та контрактній роботі. Це дозволяє припустити, що й урядом він міг би керувати успішно. Але є ризик: будучи на посаді премʼєра, Федоров отримав би більше політичного впливу, що могло б відкрити шлях для вираження власних політичних амбіцій. У Банкової могли б побоюватися, що він скористається цим для політичного зростання, тому така кандидатура теж навряд чи відповідала інтересам ОП.
Чому Терехов не підходить ані Банковій, ані собі
Позиція з Тереховим виглядає найбільш заплутаною. Ідея створення нового політичного проєкту для представників прифронтових та південних регіонів є частиною планів на наступні вибори. Йдеться про Асоціацію прифронтових міст та громад (АПМГ), у діяльності якої активно бере участь Віталій Кім; її очолює Ігор Терехов — один із найпопулярніших мерів України, до якого в центральної влади небагато претензій.
Мета може полягати у тому, щоб перетворити АПМГ на політичну платформу, яка отримає голоси у Сході та на Півдні країни, що дозволило б сформувати коаліцію з “Слугою народу” без монобільшості. Однак очоливши уряд, Терехов опинився б у ситуації, коли відповідальність за непопулярні для його електорату рішення (мовна політика, питання історії, освіти, релігії, памʼятників тощо) ляже саме на нього. Це зашкодило б його шансам на успіх на виборах і не було б вигідно Банковій. Тому кандидатура Терехова також мала серйозні мінуси.
Корецький і ризики для антикорупційних середовищ
На кінець лишається Корецький — фігура, яка, здається, влаштовує Банкову найбільше. Він фахівець з енергетики та управління, тому роль премʼєра теоретично йому підходить. Проте його призначення викликало б невдоволення антикорупційних активістів та частини громадянського суспільства через давні підозри у непрозорих діях.
Корецького повʼязували з певними бізнес- та політичними колами, зокрема його називали ставлеником Ростислава Шурми — колишнього заступника голови ОП. Однак частина цих звʼязків уже стосується минулого. Також у 2025 році було розслідування НАБУ щодо безпекового напряму НАК “Нафтогаз-Україна”, де фігурували інші особи зі структур, повʼязаних із компанією.
Крім того, на Корецького лягали звинувачення в контрактах на придбання присадок для пального за завищеними цінами у компаній, нібито повʼязаних із його діловими партнерами. Нардеп Олексій Гончаренко озвучував такі претензії. Були й інші скандали: наприклад, судова суперечка між “Укрнафтою” та “Укртатнафтою” через зникнення після націоналізації великої кількості нафти, коли обидві компанії мали відношення до Корецького — це породило підозри щодо конфлікту інтересів.
Хоча більшість цих епізодів відносяться до минулого, вони неодмінно стануть предметом дискусій у парламенті під час розгляду його кандидатури — і супровід критики може не вщухнути протягом усього його премʼєрства. Водночас імовірність того, що Верховна Рада в умовах війни відмовиться від формування уряду через брак кандидатури, мінімальна: головним пріоритетом є наявність керівного органу, навіть попри потенційні політичні ризики.
