Росія оголосила про встановлення повного контролю над Костянтинівкою в Донецькій області. Увечері 3 липня 2026 року Володимир Путін відвідав один із допоміжних командних пунктів Об’єднаного угруповання військ, де начальник Генштабу РФ Валерій Герасимов доповів про нібито взяття міста. Офіційних заяв від Генерального штабу Збройних сил України щодо ситуації в Костянтинівці та можливих змін лінії фронту на момент публікації не надходило.
За повідомленням The Moscow Times, Путін охарактеризував захоплення Костянтинівки як “перший, але дуже важливий етап” у прагненні ліквідувати слов’янсько‑краматорський вузол оборони ЗСУ. Під час тієї ж наради також прозвучала заява про встановлення повного контролю над усією територією Луганської області, а також про просування в районах Добропілля та Аннівки. За твердженням російської сторони, з початку 2026 року під контроль армії РФ перейшли 133 населені пункти.
Про критичний стан у місті ще до офіційного оголошення повідомляв боєць ЗСУ з позивним “Мучной”. За його словами, на деякі українські позиції воду і боєприпаси доставляли виключно дрони — інших комунікацій вже не залишалося.
За даними аналітиків проєкту Deep State станом на 3 липня, більша частина міста або контролювалася росіянами, або перебувала у “сірій зоні”. Українські війська утримували лише північно‑західну околицю Костянтинівки.
Падіння Костянтинівки створює серйозні проблеми для всього Донецького фронту
Контроль над містом відкриває російським силам шлях на Дружківку — крайній південний форпост перед Слов’янсько‑Краматорським напрямком, що є однією з найбільших агломерацій Донеччини. Слов’янськ та Краматорськ залишаються двома останніми великими населеними пунктами в регіоні, де попри війну ще зберігається певна міська активність.
Після падіння сусідніх Мирнограда та Покровська Костянтинівка довгий час ускладнювала просування російських підрозділів у бік Краматорська і Слов’янська. Після захоплення Покровська та Мирнограда російські війська намагалися розвинути наступ у напрямку Добропілля, і саме Костянтинівка прикривала цей фланг.
Здобуття Костянтинівки одночасно зміцнює правий фланг покровсько‑мирноградського угруповання ворога і створює умови для подальших дій у районі Часового Яру — тобто місто було ключовою ланкою в оперативних планах обох сторін.
Головним пріоритетом Москви залишається повне встановлення контролю над Донецькою областю, а стратегічною метою називається Краматорсько‑Костянтинівська агломерація: контроль над цим вузлом дав би супротивнику змогу заявити про нібито “повне взяття Донбасу”.
Водночас Росія неодноразово завищувала свої досягнення на полі бою. Зокрема, про контроль над понад 50% території Костянтинівки Герасимов говорив ще 18 грудня 2025 року, а 16 березня 2026 року — вже про “понад 60%”. Бої за місто тривають більше року з різною інтенсивністю.
Експерти зазначали, що після Костянтинівки наступною ціллю російських підрозділів на Донеччині може стати Дружківка — місто, яке безпосередньо прикриває Слов’янськ і Краматорськ з півдня. Саме ці два міста залишаються останніми великими центрами українського Донбасу, де ще зберігається цивільне життя.
