Влітку 2026 року деякі райони Києва прогріваються до рекордних +47°C. Причина цього — не лише погодні умови, а й особливості міської забудови: велика площа асфальту й бетону, щільність будівель та брак дерев. Нещодавно забудовник у столиці через суд намагався скасувати обмеження для висотної забудови в районі метро “Олімпійська” — і така практика прямо пов’язана з тим, як змінюється клімат у щільно забудованих кварталах. Аналітики ЛУН оприлюднили супутникову мапу температур поверхонь по всьому місту — і вона показала дуже різку картину.
Дослідження опубліковане на початку липня 2026 року. Фахівці ЛУН використали супутникові знімки, щоб визначити температуру поверхонь у різних частинах Києва. У підсумку виявили помітні температурні контрасти між озелененими і щільно забудованими зонами — різниця іноді перевищує 10°C.
Найвищі значення температури зафіксовано на лівому березі. Рекордні показники виявлені в Дарницькому та Дніпровському районах — особливо в мікрорайонах Соцмісто, біля Дарницького вокзалу та на Позняках. Окремі ділянки іноді прогріваються до +45…+47°C. Також до числа найгарячіших увійшли Мінський масив і Троєщина — там фіксують до +45°C і +44°C відповідно. Навіть Поділ, попри історичну низькоповерхову забудову з бруківкою, прогрівається до +46°C — через нестачу зелених насаджень і велику площу асфальту.
Натомість райони з парками та деревами показують значно нижчі температури. У Звіринці та на Сирці поверхні нагріваються приблизно до +32…+33°C. Території ВДНГ і Деміївки — до близько +34°C. Це означає, що мешканці зелених кварталів у ті самі сонячні дні відчувають на 12–15 градусів менше теплового навантаження, ніж ті, хто живе в бетонних масивах.
Чому у місті виникають теплові острови
Механізм простий і зрозумілий: асфальт, бетон та покрівлі будівель поглинають сонячну енергію значно інтенсивніше, ніж зелена поверхня чи крони дерев. Вдень ці матеріали нагріваються, а вночі повільно віддають накопичене тепло, тому місту складніше охолодитися. Чим щільніша забудова і чим менше зелених зон — тим сильніший ефект так званого теплового острова.
Саме через це нові житлові масиви з монолітними висотками, мінімальними дворами й відсутністю дерев перетворюються на справжні печі. Позняки, Мінський масив і Троєщина — приклади районів, де десятиліттями зводили щільні комплекси без належного озеленення. Навіть Поділ потрапив у список гарячих районів: хоча там багато низьких історичних будівель, на головних вулицях бракує дерев, а площі зайняті асфальтом. У ЛУН наголошують, що мапа спеки допоможе киянам планувати пересування в спекотні дні, а для містобудівників стане аргументом на користь обов’язкового озеленення нових кварталів.
Як забудовники впливають на містобудівні норми
Проблема теплових островів тісно пов’язана з тим, як у Києві ухвалюють рішення про забудову. У Київському окружному адміністративному суді розглядаються справи щодо ділянок на вулиці Антоновича, 58 та 66. У цих позовах забудовник домагається скасування висотних обмежень у пам’яткоохоронній зоні — і активісти побоюються, що це відкриє шлях для масштабної висотної забудови в історичному центрі. Юрист і пам’яткоохоронець Олександр Дядюк зазначає, що оскаржуються саме містобудівні умови та обмеження, видані Департаментом містобудування та архітектури КМДА.
Паралельно в Києві тривають конфлікти навколо знесення старих будівель під нову забудову. Представник ПП “Конвалія-Нерухомість” Олег Шевчук під час засідання Господарського суду стверджував, що дахи пам’яток впали через аварійний стан, тоді як прокуратура вказує на навмисне доведення об’єктів до руйнування. Йдеться, зокрема, про садибу Дмитрієва на вулиці Хорива, 2 — комплекс XIX–XX століть, демонтаж якої триває з 2018 року. Кожен такий випадок знесення відкриває можливість для зведення нової бетонної висотки без достатнього озеленення — а отже, ще одного фрагмента майбутнього теплового острова.
Знесення будівель стало поширеною практикою
Інший показовий приклад — знесення відносно недавньої будівлі “Київпроєкту” на вулиці Богдана Хмельницького. Засновник Saga Development Андрій Вавриш пояснив знесення технічним старінням споруди 1985 року; після демонтажу на тому ж місці може з’явитися значно вища споруда. Такий підхід — “знести й побудувати вище” — прямо суперечить зусиллям зі збереження комфортного міського мікроклімату.
Подібні рішення відтворюють ту саму модель, яку демонструє мапа спеки ЛУН: старі будинки з озелененими дворами поступаються місцем висоткам із монолітного бетону й скла, які накопичують тепло і перетворюють цілі квартали на теплові острови. Поки така практика залишається нормою київського будівництва, літній тепловий дискомфорт лише посилюватиметься, а різниця між “прохолодним Звіринцем” та “розжареними Позняками” зростатиме з року в рік.
